Сергій Герасимчук – коментар для ВВС Україна у матеріалі Дар’ї Тарадай
Врегулювання “замороженого” конфлікту в Придністров’ї Україна анонсувала як одну з цілей свого однорічного головування в Організації з безпеки та співробітництва в Європі (ОБСЄ), яке розпочалося в січні. Підбиваючи підсумки першого півріччя, міністр закордонних справ України Леонід Кожара сказав, що Придністров’я перебуває у фокусі Києва, а здобутками назвав два раунди переговорів.
“Зовсім не випадково перший візит як чинний голова ОБСЄ я здійснив саме до Молдови. Більше того, за півроку ми провели два раунди переговорів із придністровського врегулювання у форматі “5+2″. Обидва відбулися на українській території — у Львові та в Одесі”, – написав пан Кожара у статті в газеті “День”.
Втім, експерти дуже стримано оцінюють успішність України у врегулюванні ситуації у Придністров’ї та не прогнозують великого прогресу у наступні півроку.
Без “проривів”
Переговори щодо Придністров’я відбуваються регулярно. Останній, третій за півроку, раунд під головуванням України пройшов у Відні 16-17 липня. Проте про результати зустрічей практично не повідомляють, і сторони обмежуються інформацією про обговорення “актуальних питань”, які стоять “на порядку денному”.
Аналітики говорять, що Україні так і не вдалося здійснити “придністровський прорив”. І це, як розповідає експерт Інституту демократії імені Пилипа Орлика Наталя Белітцер, є не слабкістю України, а наслідком дій інших учасників конфлікту.
“З тим, що відбувається у Придністров’ї, і в Молдові, і в Євросоюзі, – в України самої апріорі не вистачить потужності зробити щось суттєве. Це можна тільки об’єднаними зусиллями, а їх, на жаль, якось… не дуже”, – каже експерт і додає, що Україні залишається розраховувати лише на успішність маленьких кроків.
Директор міжнародної програми Групи стратегічних та безпекових студій Сергій Герасимчук пояснює повільний поступ тим, що Україна має подвійну роль – учасниці переговорів і держави-гаранта, а також – голови ОБСЄ, а також браком порозуміння серед переговорників, які не можуть домовитися навіть про спільне комюніке для преси.
“Тобто якщо Україна як держава-гарант час від часу могла собі дозволити тиснути на сторони, то у випадку нинішньої ситуації, коли Україна ще й головує в ОБСЄ і представляє ОБСЄ в цьому переговорному форматі 5+2, Україна має бути надто обережною, аби не бути звинуваченою в заангажованості”, – вважає Сергій Герасимчук.
Розділена Молдова
Головування України в ОБСЄ, наголошує увагу Наталя Белітцер, збіглося у часі з заявами, які свідчать: і Молдова, і ЄС розглядають можливість “відпустити” Придністров’я, і постраждати від цього може Україна.
Це відбувається на тлі більшої активності і самого Тирасполя: лідер самопроголошеного Придністров’я підписав розкритикований Молдовою та Заходом закон про кордон. Він передбачає, що до Придністров’я потраплять деякі райони, які зараз перебувають під юрисдикцією Молдови.
“Найгірше, що деякі сигнали з боку ЄС свідчать про те, що Правобережна Молдова, яка відмовиться від Придністров’я – це не аж такий неможливий сценарій. І тут одразу згадується випадок Кіпру, розділеного на дві частини. І оця ілюзія, що коли позбутися Придністров’я, то Молдова набуває більше шансів інтегруватися до Європейського Союзу, я вважаю, є дуже небезпечною тенденцією”, – каже пані Белітцер.
Сподіватися на широке визнання іншими державами Придністров’ю не варто, каже експерт, але додає, що анклав у такому випадку може стати ще більшим головним болем для України, у якої він – під самісіньким боком. Пані Белітцер проводить паралелі з самопроголошеними проросійськими Абхазією та Південною Осетією і називає Придністров’я ускладненням на шляху України до “європеїзації”..
“І ще складнішим і небезпечнішим буде якась спокуса, про яку час від часу говорять і в Україні, і в самому Придністров’ї: якщо, мовляв, Молдова від нас відмовиться, то варіант приєднання до України також не виключений”, – каже пані Белітцер. Сергій Герасимчук з Групи стратегічних та безпекових студій називає такий сценарій малоймовірним. Експерт каже, що, по-перше, небезпеку такого кроку розуміють в МЗС, а по-друге, вона суперечить референдуму, на якому більшість Придністров’я проголосувала за приєднання до Росії.
Втрачена можливість
На думку Наталі Белітцер, реальна можливість “придністровського прориву” існувала, коли до влади в Тирасполі прийшов Євген Шевчук, який змінив на посаді президента проросійськи налаштованого Ігоря Смірнова.
Перемога пана Шевчука та поразка промосковського кандидата наприкінці 2011 року, за словами експерта, відкрила вікно для врегулювання: Молдова і Євросоюз могли скористатися певною розгубленістю Москви та Тирасполя і активніше інтегрувати Придністров’я до Молдови. Наталя Белітцер вважає втрату цього моменту провалом Євросоюзу.
Молдова мала б бути зацікавлена у залагодженні ситуації саме зараз з огляду на її євроінтеграційні амбіції. Кишинів, так само як і Київ, бере участь у програмі “Східне партнерство” та прагне підписати угоду про асоціацію з Європейським Союзом. Очікується, що договір про асоціацію та зону вільної торгівлі між Молдовою та ЄС парафують восени у Вільнюсі – тоді ж, коли це заплановано і для України.
Втім, політична нестабільність у самій Молдові не сприяє врегулюванню.
Після того, як комуніст Володимир Воронін завершив два свої президентські терміни, у Молдові регулярно виникає політична криза: спершу тамтешній парламент кілька разів провалював президентські вибори (не набирали потрібного 61 голосу), а потім проблеми почалися у правлячій коаліції через внутрішні чвари та корупційні скандали.
На думку експертів, і Україна, і Молдова зацікавлені у збереженні нинішньої ситуації.
“Хоча декларативно обидві сторони намагаються вирішити щось докладно, але статус-кво наразі їх влаштовує”, – каже Сергій Герасимчук.
http://www.bbc.co.uk/ukrainian/politics/2013/07/130722_transnistria_ukraine_osce_dt.shtml