Сергій Герасимчук та Ярослав Матійчик для Українського інтересу
Німецька стабільність та порядок вже тривалий період часу була свого роду “знаком якості” у європейській політиці та економіці. А Канцлер Німеччини Ангела Меркель уособлювала цю стабільність. Лідери інших держав ЄС знали – на слово Меркель можна покластися. Бізнесменам було відомо – німецька економіка застрахована від потрясінь. На тлі турбулентності у США, БРЕКЗІТу та хвилі популізму в європейській політиці Меркель навіть почали позаочі називати чи не єдиним гарантом розвитку ліберальної демократії.
Не останню роль у стабільності Німеччини відігравала майстерність, з якою Меркель формувала урядові коаліції, та її спроможність “керувати зсередини” – очолюваний нею блок ХДС/ХСС займав помірковані правоцентристські позиції, а остання “велика коаліція” із німецькими соціал-демократами (СДП) давала широке поле для політичного маневру і позірну можливість задовольнити переважну більшість виборців, які відчували, що уряд вповні відображає їхні інтереси.
Коли цього року Меркель вкотре очолила ХДС/ХСС на виборах до Бундестагу і заявила про готовність вчетверте стати Канцлером Німеччини, вона була переконана – стабільність та стале економічне зростання стане її основним козирем у політичній боротьбі з конкурентами, а тяглість політичного курсу буде забезпечена новим альянсом із соціал-демократами та новою “гранд-коаліцією”.
Післявиборча коаліціада – втрати та провали
Проте, ситуація після виборів виявилась дещо непередбачуваною. По-перше, ХДС/ХСС хоча й здобули перемогу на виборах, проте результати виявилися нижчими за передбачувані і в рамках самої партії зазвучали невдоволені голоси, які винуватили Меркель у тому, що її ставка на стабільність, а разом з тим надто альтруїстична позиція у політиці щодо біженців, призвели до значних електоральних втрат. По-друге, похитнулися й позиції СДП. Партія отримала чи не найнижчі в історії свого існування електоральні результати. І одразу полетіли списи в лідера партії Мартіна Шульца – мовляв, це його налаштованість на продовження співпраці з Меркель підірвала виборчу базу соціал-демократів. По-третє, насподіванкою для всіх стало те, що третю позицію за результатами виборів посіла ультра-права “Альтернатива для Німеччини” (АфД). Таким чином ультра-праві популісти не лише втрапили до Бундестагу вперше з часів Другої світової війни, але, якби склалася чергова “гранд коаліція” ХДС/ХСС та СДП, саме представники АфД стали б найбільшою опозиційною фракцією в парламенті. А це автоматично давало б їм контроль за фінансовим комітетом Бундестагу. Сукупність цих факторів призвела до того, що Мартін Шульц оголосив, що великої коаліції не буде, а Меркель постала перед необхідністю формувати коаліцію з іншими політичними силами.
Претендентами на членів урядового альянсу стали помірковано лівацькі Зелені та схильні до лібертаріанства Вільні демократи (такий формат отримав назву “Ямайка” за партійними кольорами учасників, які співпадають з чорно-зелено-жовтим прапором Ямайки). Поєднати їхні інтереси та сформувати прийнятну для всіх урядову програму саме по собі було непростим завданням. А на додачу, відіграв свою роль і особистісний фактор. Лідер Вільних демократів Крістіан Лінднер, який тріумфально відвоював для Вільних демократів 80 місць в Бундестазі (в останню каденцію Вільні демократи не були представлені в парламенті), бачить себе “новим Макроном”, якому тісно в одному уряді з Меркель. Він не готовий миритися із її надто обережною політикою і пошуком компромісів. І відтак, в той час як переговори із Зеленими загалом йшли досить конструктивно, напруга між Лінднером та Меркель постійно зростала. Тож у неділю 19 листопада Лінднер заявив про зрив переговорів. При цьому він виглядав схвильованим та емоційним, а стомлена Меркель вслід його заяві повідомила, що готова піти на дострокові вибори.
“Місія Штайнмайера”
Чутка про можливість дострокових виборів у Німеччині спричинила ефект політичного землетрусу. Європа і так завмерла в очікуванні результатів німецької коаліціади. Гальмують переговори щодо БРЕКЗІТу, адже саме Берлін має у них вирішальне слово. Під питанням опинилися європейські реформи, задумані Макроном та Меркель, – сама лишень Франція нездатна їх впровадити.
Негативний ефект така новина викликала і в самій Німеччині. Бізнесу необхідна стабільність, а її бракуватиме, якщо на чергові півроку країна знову втрапить у вир передвиборчої кампанії. До того ж, невідомо, як виборець зреагує на те, що політики вирішили неспроможними домовлятися – поставили “німецьку стабільність” нижче за особисті політичні амбіції. Чи не зазнають партії-лідери ще більших електоральних втрат? Чи не здобуде ще більше голосів “Альтернатива для Німеччини”.
Аби убезпечити державу від чергових потрясінь і зберегти німецьку стабільність до справи взявся Президент Німеччини Франк-Вальтер Штайнмайер. Для його активного втручання є кілька підстав. Передусім, часового обмеження для коаліційних переговорів у Німеччині немає. Саме Президент визначає, коли всі можливості для коаліційних компромісів вичерпано і оголошує дострокові вибори. Зважаючи на всі ризики, а також маючи амбіцію лишитися в історії не декоративним Главою держави, а політиком, що зміг попередити глибоку політичну кризу і серйозну шкоду німецькій стабільності, Штайнмайер вже заявив – наразі нема підстав знову обтяжувати виборця відповідальністю. Він докладає максимальних зусиль для відновлення переговорів і переконує всіх зацікавлених гравців сісти за один стіл.
Результати його втручання не забарились. Не лише Вільні демократи заявили про готовність повернутися до переговорів, але й соціал-демократи погодились включитися у цей процес. Таке рішення партії підтримала її впливове прагматичне крило відоме як “Seeheimer Kreis”. Розвиток подій говорить про те, що тепер у Меркель знову є шанси, якщо не сформувати гранд-коаліцію чи “Ямайку”, то, принаймні, очолити уряд меншості із Зеленими, який матиме ситуативну підтримку соціал-демократів. Де-юре уряд меншості, а де-факто коаліція чорних (ХДС/ХСС), зелених та червоних (СДП), яку за збігом кольорів з іще одним прапором називають “Кенія”.
Перемога Меркель та Європи – чергова поразка Росії?
Загалом, незважаючи на весь драматизм ситуації, видається, що справи Меркель як політика не такі вже й погані. У разі, якщо ставка на уряд меншості зіграє, вона залишиться Канцлером. До того ж у компанії із Зеленими, а не надміру амбітним Лінднером. Понад те, заручившись підтримкою СДП Меркель отримає досить комфортну опозицію, а АфД залишиться тільки мріяти про статус найбільшої опозиційної фракції та контроль над фінансовим комітетом Бундестагу.
Вихід Німеччини із політичної кризи, що було намітився, надихає оптимізмом. Ангела Меркель продемонструвала гідне захоплення володіння майстерністю політичної інтриги. Об’єднана Європа, передусім в розумінні Європейського Союзу, отримує дальшу стратегічну перспективу розвитку.
Натомість, євроскептична парадигма і пов’язана із нею проросійська публіка отримала чергового облизня. Історичний новотвір Євросоюзу передчасно хоронили, – втомлена, виснажена зовнішньо інспірованими чварами “стара гвардія” дала бій і, як з усього видно, перемагає. Масштабні, тривалі і різнохарактерні недоброзичливі спецоперації в Греції, Сербії, Чорногорії, Нідерландах, Італії, Чехії, Угорщині, Великобританії, Польщі, Франції, Іспанії і тепер уже в самому “серці” Євросоюзу – Німеччині не призвели до колапсу Євросоюзу. На це працювали, працюють, тай працюватимуть далі колосальні кошти, – соціальні, інтелектуальні, медіа й агентурні мережі РФ, адже “стабільність та порядок” є антонімами насаджуваному Росією “контрольованому хаосу”. Тепер, із утвердженням нової коаліції з Меркель на чолі, Євросоюз може розраховувати на тяглість власної ідеологічної і політичної традиції, на стабільність і захищеність правової і процедурної системи, на поступове вдосконалення досвіду інституційних реформ, на посилення бюджетної відповідальності, на більш вдалі і прийнятні програми розвитку, на зміцнення загального геополітичного становища, безпекової і оборонної потуги тощо. І хтозна, хтозна, – Лондон “мости не палив”, як і ніхто його не гнав із товариства.
Створення – якщо “стабільність” таки подолає егоїстичні політичні амбіції – нинішньої правлячої коаліції в Німеччині символізує початок нового тренду Євросоюзу: хоронити його стане не модним; роль Німеччини в ЄС зросте іще більше – з домінуючої до лідерської; утворюється новий німецько-французький гарант ЄС: якщо раніше витоками ЄС вважали Союз вугілля і сталі, то витоком оновленого – постбрекзитського – Євросоюзу може стати угода з випуску франко-німецьких бондів, коштом яких фінансуватимуться нові європейські проекти – це рішення Макрон та Меркель вже майже погодили і на заваді лише затримка з формуванням уряду в Німеччині. До того ж, створення правлячої коаліції в Німеччині на чолі з Ангелою Меркель заспокоїть збентеження європейських і світових ділових кіл. Після карколомного виборчого періоду ЄС не безболісно, але все ж таки “переконливо живим”, входить у фазу заспокоєння.
Для України розвиток коаліційних подій в Німеччині теж добрий. Погляди Меркель на розвиток російсько-українського конфлікту тверезий і вона неодноразово доводила, що розуміє російську гру. Ну а поява в уряді Зелених, яким, високовірогідно, відійде МЗС Німеччини, ще більше посилить позиції Києва. У будь-якому випадку, після втихомирення ідеологічних і стратегічних пристрастей, Берлін матиме більше часу для уваги німецько-українським відносинам та участі у Нормандському форматі.
Лишається дочекатися, коли стабільність візьме верх над амбітністю, а порядок опанує “контрольований хаос”…
Сергій Герасимчук, радник Ініціативи think twice UA,
Ярослав Матійчик, виконавчий директор “Групи стратегічних та безпекових студій”,
спеціально для “Українського інтересу”
https://uain.press/articles/nimetska-koalitsiada-iamaika-keniia-i-merkel/