Ярослав Матійчик для Українського інтересу
Інтрига з “реконструкцією уряду” тривала в Польщі не один місяць. Хиталися крісла під представниками “старої гвардії” – міністром закордонних справ Вітольдом Ващиковським та міністром оборони Антонієм Мацєревичем. Чимало польських експертів та оглядачів ставлять під сумнів їхній професіоналізм і вважають, що єдиним, що утримувало їх на посадах, була беззастережна відданість лінії правлячої партії “Право і справедливість”.
Ходили чутки і про те, що позбутися посади може і прем’єр-міністр Беата Шидло, а її місце займе всесильний “сірий кардинал” сучасної Польщі, президент “Права і справедливості” Ярослав Качинський (хоча в самій партії заперечували можливість відставки Шидло). Пертурбацій в уряді чекали як в самій Польщі, так і в європейських столицях. Однак, поява Качинського на прем’єрській посаді стала б ляпасом “старій” Європі, де його вважають щонайменше надміру європскептичним, а подекуди й відверто ставлять в один ряд із “європейським диктатором” Віктором Орбаном.
Цими днями зміни і справді відбулися. Несподівано реконструкція уряду почалася саме з прем’єр-міністра. Несподівано – адже спершу опозиція не змогла зібрати належної кількості голосів для “вотуму недовіри Шидло”, але одразу після цього на зустрічі Качинського, президента Польщі Анджея Дуди та ще кількох впливових гравців з “Права і справедливості” (яка до слова тривала близько чверті години – !?) Шидло сама оголосила про свою відставку.
Подейкують, що Шидло із зустрічі вийшла заплаканою, адже вона має підтримку електорату “Права і справедливості”, ніколи не зраджувала Качинського та й загалом, в міру своїх можливостей (“трохи селянка, а трохи міщанка” – як називали її польські політичні оглядачі), була не найгіршим прем’єром. Тому їй було прикро і незрозуміло, за що лідери партії вказали їй на двері. Кажуть, в якості компенсації їй пропонували посаду віце-спікера Сейму, але вона сприйняла це мало не як приниження і тому їй дісталось, принаймні, крісло віце-прем’єра у новому уряді, проте без особливих повноважень.
Кажуть, на зміну їй прийшов прихильник реформістського крила “Права і справедливості” Матеуш Моравецький, якого оперативно призначили новим прем’єром. Дехто з польських журналістів вже охрестив Моравецького “польським Макроном” і є сподівання, що амбіції та задуми молодого політика є не меншими. До того ж, він вільно говорить англійською і німецькою, його краще сприймають в Європі, він, зрештою колишній радник Туска з економічних питань і це дозволить йому краще просувати свою позицію у Брюсселі.
Пояснення нинішньої ротації керівництва у польському уряді можуть бути пов’язані із кількома обставинами. Перше, що впадає в око, – це те, що стосунки Варшави із центральними органами управління ЄС зайшли мало не у глухий кут, і з цим Варшаві конче треба щось робити, – найпростіше – міняти главу уряду і миритися із очільником ЄС і політичним опонентом Качинського Дональдом Туском. Окрім того, треба долати наростаючу “токсичність” Польщі в очах західних демократій та, що не менш важливо – бізнесу.
Кожен популізм має свій край, і якщо виборець його ще продовжує сприймати “на ура”, то європейському бізнесу уривається терпець – у Варшаві більша частина політикуму вирішила, що край настав і потребується точне мікрохірургічне втручання. На цьому тлі, складається враження, що це не Шидло відправили у відставку, це Качинському вказали на його місце і натякнули поступитися місцем молодим. Епоха Качинського постала перед викликом “нових Макронів”. Зміна глави уряду – це зміна європейського і загалом міжнародного обличчя Польщі, – це відмова (можливо що й тимчасова) від політичної “фронди” Качинського.
Іншим визначальним чинником служить час наближення “триєдиних виборів” – місцевого, парламентського та президентських рівнів. Це відкриває неабиякий простір для різнорідних ігор, які, між тим, мають вести до кращого майбутнього Польщі. Чимало персонажів, включно з уже названими, шукають своїх шляхів у “перм’єри”, “спікери”, “президенти” чи “сірі кардинали”.
Проте, це не означає, що Качинський “здувся” як лідер, що в нього згасла перспектива. Качинський, що, можливо, бачив себе після Шидло прем’єр-міністром, зараз дивиться не менш оптимістично на свою політичну перспективу: політична сила, “батьком” якої він є, має пройти рік у рік горнило місцевих виборів, потім – парламентських, а опісля – президентських.
Однак, тепер відкрилось поле для маневру і у нинішнього президента Дуди. Вочевидь, його амбіціям перешкоджає домінування фракції Качинського і, вочевидь, він спробує вибудувати з новим прем’єром зв’язки, які б допомогли урівноважити “диктатуру президента партії”. Вони зійшлися у розуміння політичних, економічних та рольових загроз для Варшави і виробили і з частиною партійного активу план з остудження “качинської гарячки”.
Виникає враження, що тих, кого Качинський вважав своїми беззастережними маріонетками почали тягнути за нитки, які зв’язують їх із ляльководом. Наразі, їх об’єднана сила настільки потужна, що вони були б готові у разі спротиву ляльковда викинути його на смітник “польської політики й історії”…
Щоправда, на українському напрямі усе лишається без змін. Моравєцький за короткий проміжок свого прем’єрства встиг повторити недолугі тези Шидло про “українських біженців”, яких Польща приймає так гостинно, що годі говорити про додаткове навантаження з біженців сирійських. Так само, встиг він уже й закликати не забувати про “геноцид поляків” на Волині.
Питання історичної пам’яті і в Польщі і в Україні зберігає гостроту. Тож на якісь прориви у відносинах з Варшавою наразі не доводиться сподіватися. Ймовірно, як не прикро, це зайвий раз буде доведено під час візиту президента Дуди в Україну вже 13 грудня.
Cпеціально для “Українського інтересу”