Дарина Судачек – Аналітик Групи стратегічних та безпекових студій
У січні 2021 року Інститут Лаудера, на базі Пенсильванського університету, опублікував “Звіт Global Go To Think Tank Index (GGTTTI) за 2020 рік”. Мова йде про рейтингування найкращих у світі аналітичних центрів за різними критеріями: репутація організації, кількість опублікованих наукових робіт, наявність професійних науковців та аналітиків, доступ до ключових державних інституцій тощо.[1] Серед 143 аналітичних центрів Російської Федерації, у рейтинг потрапило близько 30 інституцій. Міжнародно визнана авторитетність таких центрів дозволяє припустити, що їх аналітична діяльність має вплив не тільки в межах Російської Федерації, а і закордоном. Тому саме цей список став основною базою даних для дослідження аналізу суспільно-політичної ситуації в Україні очима російських аналітичних центрів.
Однак, не всі вищезазначені аналітичні центри фокусуються на темі безпеки чи міжнародних відносин, деякі із них взагалі не продукують аналітику протягом останніх років, а частина перестала писати про Україну з 2015 року. Тому, відфільтрувавши увесь список за критеріями наявності публікацій протягом останніх 5 років (тобто з 2016 по 2021), що стосуються аналізу сфери україно-російських відносин чи суспільно-політичної ситуації в Україні, вийшло виокремити 15 активних організацій, серед яких Московський Центр Карнегі, Рада по зовнішній та оборонній політиці, Правозахисний центр “Меморіал”, Центр українських досліджень при інституті Європи РАН, Центр досліджень міжнародних інституцій тощо.
Найбільш цікава тенденція у тому, що більшість із них є науковими чи аналітичними центрами при російських державних університетах і мають тривалу традицію підготовки відповідних матеріалів. Більш того, існування потужного центру може впливати навіть на навчальну програму, як от це трапилось із Проєктно-навчальною лабораторією антикорупційної політики (ПУЛ АП), яка стала базою для створення окремих курсів у Вищій Школі Економіки. Відтак, діяльність таких центрів характеризується широким доступом до університетських бібліотек, державних наукових ресурсів та акумулює у собі студентські та викладацькі спільноти. Саме тому аналіз аналітичної робити таких центрів важливий для розуміння рівня наукової об’єктивності російських авторів. Первинною гіпотезою є те, що вузькоспеціалізовані науковці та аналітики дотримуються чеснот нейтралітету досліджень. Альтернативною гіпотезою є зворотна ситуація, коли аналітичні центри є активними ланками пропаганди, використовуючи наукові підходи для формування своїх аргументів.
У фокусі цього дослідження персони та видання, які стають об’єктами для спостереження та аналізу російськими аналітичними центрами. Розуміння того, що впливає на формування думки стосовно суспільно-політичної ситуації в Україні дозволить будувати грамотні медійні та інформаційні стратегії.
Інститут Європи РАН
Інститут Європи Російської Академії Наук (далі – ІЄ РАН) входить у список ТОП аналітичних центрів світу з питань зовнішньої політики та міжнародних відносин у 2020 році. На базі Інституту функціонують різноманітні наукові центри, зокрема і Центр українських досліджень. Однією із особливостей діяльності цього центру є їх авторський поділ періодів української історії. Наприклад, наявність Третьої української республіки протягом 1991-2014 та становлення Четвертої української республіки, починаючи із 2014 року і по сьогодні.[2] Центр також досить персоналізований, адже найбільше згадок тільки про діяльність Мироненка Віктора Івановича, який очолює центр з моменту його створення у 2009 році. Окрім того, він є автором 65% усіх написаних статей на українську тематику в ІЄ РАН, починаючи із 2016 року.[3]
Найчастіше в аналітичних роботах цього центру цитуються коментарі чи огляди подій в “УНІАН”, “Корреспондент” та “Интерфакс”. Перші два є українськими виданнями, які належать медіа-холдингам Ігоря Коломойського та Ріната Ахметова відповідно. “Интерфакс” є російським виданням із головним центром у Москві. “Економічна правда”, “Європейська правда” та “Московский центр Карнеги” – наступні ресурси за частотою цитування. Маніпулятивними серед списку згадних ресурсів є “Кореспондент” та “Обозреватель”, яка мають найнижчий рейтинг дотримання стандартів журналістських стандартів.[4]
Якщо аналізувати мову цих ресурсів, то виходить наступний розподіл:
Українська та російська мови майже співмірні, маючи розподіл 48,1% на 48,5 % відповідно. Використання англомовних ресурсів для дослідження суспільно-політичних реалій України у рази менше – лише 3,4%.
Якщо ж звернути увагу на те, чиї слова цитують найчастіше, то лідерами є Андрій Єрмолаєв, керівник “Стратегическая группа София”, та Володимир Зеленський – президент України. Третім у списку є Костянтин Скоркін, один із експертів “Московського центру Карнеги”.
Цікаво, що автори аналітичних доповідей Центру уникають оціночних суджень, намагаючись писати у нейтральному тоні, підкреслюючи важливість однієї чи іншої події. Наприклад, “11 июля президент РФ В.В. Путин опубликовал на своём официальном сайте большую статью, посвященную историческим аспектам российско-украинских отношений. 13 июля президент Украины В. Зеленский отреагировал на эту публикацию. Не до конца проясненными для Украины остаются вопросы преемственности политических режимов. Нельзя всякий раз начинать «с чистого листа», отказываться от своей истории, какой бы она ни была.”[5]
Як видно із цього прикладу, автор не намагається інтерпретувати ці події і викласти власну позицію про те, “хто правий”. Також немає відвертих емоційних маніпуляцій.
Загалом складається враження, що аналітичну роботу Центру українських досліджень ІЄ РАН можна вважати у міру об’єктивною. По-перше, висока частка використання неманіпулятивних зовнішніх ресурсів. По-друге, цитування україномовного контенту, що свідчить про можливість авторів не однобокого (виключно проросійського) розгляду питань. По-третє, прямі цитування авторів, як от президентів Росії та України, міністрів, а не інтерпретації їх слів третіми особами. Автори Центру не практикують цитування робіт українських аналітичних центрів, проте часто користуються можливістю цитування російських – “Московский Центр Карнеги”, “Стратегическая группа София” та “Экспертная группа «Европейский диалог»”.
На базі ІЄ РАН також видаються наукові журнали “Аналитические записки Института Европы РАН”, “Научно-аналитический вестник Института Европы РАН”, “Современная Европа научный журнал”. Для аналізу цитування у них, статті були відфільтровані за наявністю опису української тематики. Всього було проаналізована 31 стаття.
Аналіз цитувань у наукових журналів на базі ІЄ РАН свідчить про те, що якоїсь єдиної редакційної політики щодо маніпулятивності цитувань немає і все залежить від автора.
Тут важливо нагадати, що більшість статей – 65% від загальної кількості – були написані керівником Центру українських досліджень ІЄ РАН Віктором Мироненко. Відтак, його внесок у загальну картину цитувань у наукових виданнях досі можна вважати найбільш значущою.
Як можна помітити з діаграми вище, різноманіття цитованих джерел тепер значно більше. Досі першу сходинку займає “УНІАН”, а у топ-список входить “Интерфакс”, “Московский центр Карнеги” та “Экспертная группа «Европейский диалог»”. Можна помітити тенденцію збільшення кількості цитувань російських аналітичних центрів, як от “Российский совет по международным делам”, “Москва Институт Экономики РАН”, журналів “Современная Европа”, “Россия в глобальной политике”. Серед популярних українських видань з’являється “Hromadske” та “Гордон”. Негативною зміною можна вважати збільшення кількості цитувань маніпулятивних видань, таких як ZNAK, Газета.Ру, Коммерсантъ, Обозреватель.[6]
Відповідно змінився і мовний розподіл: тепер переважно цитування відбувається з російськомовних джерел (60% з усіх). Третина (майже 30%) – україномовні джерела. Значно збільшилась частка англомовних ресурсів, у порівнянні із цитуваннями Центру українських дослдіжень, – 8,4%. В окремих випадках з’явились посилання і на німецькомовні статті. Однак їх частка все одно мізерна.
Збільшилось різноманіття і цитованих авторів. Серед лідерів досі лишається Віктор Мироненко (були випадки і самоцитування і цитування його іншими авторами), Андрій Єрмолаєв (керівник Стратегічної групи Софія), Константин Скоркін та Георгій Кас’янов (аналітики “Московского Центра Карнеги”),, Л. Косікова (пише для Московського Інституту Економіки РАН) та Митрополит Іларіон.
Цитування Митрополита Іларіона та офіційного сайту Московського патріархату було тільки в одного автора, який писав про аналіз “українського фактора” на зовнішню політику російської православної церкви, – Романа Лункіна.[7] У своїх роботах автор засуджує створення автокефальної православної церкви України, вважаючи, що “православный проект глобализации под эгидой Московского патриархата усиливает позиции РПЦ как крупнейшего гражданского института на постсоветском пространстве со своей независимой позицией.”[8]
Якщо розібрати аналітичну статтю, в якій були цитування німецькомовних ресурсів, то можна виявити велику кількість маніпулятивних тверджень.[9] Наприклад, “примечательно, что А. Меркель «не захотела» увидеть очевидных нарушений демократических норм украинским президентом, например, запрет ряда оппозиционных СМИ. Более того, В. Зеленский 21 августа накануне визита бундесканцлерин закрыл популярную на Украине интернет-платформу «Страна.ua»[10]. Маніпулятивність тут проявляється у двох речах: трактування поведінки Ангели Меркель, “яка не захотіла побачити очевидних порушень”, а також ігнорування того факту, що “популярна в Україні інтернет-платформа «Страна.ua»” потрапила під санкцій Ради Національної безпеки та оборони України через визнання цієї платформи відкрито проросійською з найнижчими результатами з дотримання стандартів серед інтернет-ЗМІ[11].
Аналіз цитування наукових журналів Інститут Європи РАН показав, що, по-перше, для цитування використовуються переважно ресурси російських видань та центрів. Відтак, російськомовні джерела переважають над іншими. Значно вища частка використання матеріалів англомовних джерел та навіть німецькомовних у порівняння із Центром українських досліджень. Проте це не свідчить про неупередженість при трактуванні матеріалів. Найбільш цитованими авторами є науковці Російської Федерації: Інституту Європи РАН, Московського Інституту Економіки РАН, Московського центру Карнегі та партнерської організації, зареєстрованої в Україні – Стратегічної Групи Софія. Використання маніпулятивних джерел та їх трактування у наукових журналах значно вища, що, на жаль, є негативним фактором.
Загальна картинка ІЄ РАН виглядає так:[12]
Підсумовуючи, формування аналітики в Інституті Європи РАН з тематики українсько-суспільних процесів відбувається на основі переважно російськомовних джерел та з посиланням на російські аналітичні центри, зокрема “Московський Центр Карнеги”. Винятком є аналітика Центру українських досліджень, де цитування має збалансований характер україномовних та російськомовних видань, та значно нижчий показник маніпулятивності ресурсів.
[1] Більше про критерії можна прочитати у самому дослідженні “2020 Global Go To Think Tank Index Report” James G. McGann, University of Pennsylvania, 2021, с. 38. Режим доступу: https://repository.upenn.edu/think_tanks/18/.
[2] “Центр украинских исследований”. Режим доступу:
https://www.instituteofeurope.ru/ie-ras/struktura/otdel-stranovykh-issledovanij/category/centr-ukrainskih-issledovanij-2.
[3] Результати аналізу трьох основних журналів ІЄ РАН: “Аналитические записки Института Европы РАН”, “Научно-аналитический вестник Института Европы РАН”, “Современная Европа научный журнал”.
[4] ІМІ знайшов найбільше порушень балансу в новинах «Вести» та «Страна.ua», найменше – на
«Ліга.net», 22 березня 2017 р.. Режим доступу:
https://detector.media/infospace/article/124352/2017-03-22-imi-znayshov-naybilshe-porushen-balansu-v-novynakh-vesty-ta-stranaua-naymenshe-na-liganet/
[5] “Украина. 2021 год. Июль.” Центр украинских исследований ИЕ РАН, 1 серпня 2021 р. Режим доступу: https://www.instituteofeurope.ru/images/news/082021/mon2021.pdf
[6] “Свіжа деза з Росії”, texty.org.ua. Режим доступу: https://topic-radar.texty.org.ua/#/search
[7] Роман Лункин, Влияние украинского фактора на внешнюю политику Русской православной церкви, Современная Европа, 2020, No4. Режим доступу: http://www.sov-europe.ru/images/pdf/2020/4-2020/Lunkin_4-20.pdf. Інший приклад його роботи: Роман Лункин, Особенности американского восприятия религиозной ситуации на Украине, Научно-аналитический вестник ИЕ РАН, 2018, No5. Режим доступу: http://vestnikieran.instituteofeurope.ru/images/%D0%BB%D1%83%D0%BD%D0%BA%D0%B8%D0%BD1.pdf
[8] Роман Лункин, Влияние украинского фактора на внешнюю политику Русской православной церкви, Современная Европа, 2020, No4,с. 155. Режим доступу: http://www.sov-europe.ru/images/pdf/2020/4-2020/Lunkin_4-20.pdf.
[9] Владислав Борисович Белов, Отношения России и Германии в контексте визитов А. Меркель в Москву и Киев, «Аналитические записки Института Европы РАН» (Выпуск III) No23, 2021 (No253) . Режим доступу: http://www.zapiski-ieran.ru/images/analitika/2021/an253.pdf
[10] Ibid., с. 29.
[11] ІМІ знайшов найбільше порушень балансу в новинах «Вести» та «Страна.ua», найменше – на
«Ліга.net», 22 березня 2017 р.. Режим доступу:
https://detector.media/infospace/article/124352/2017-03-22-imi-znayshov-naybilshe-porushen-balansu-v-novynakh-vesty-ta-stranaua-naymenshe-na-liganet/
[12] Для аналізу було зібрано 448 цитувань.
/