Ярослав Матійчик, Виконавчий директор Групи стратегічних та безпекових студій
you may find English version here
Питання щодо місця Румунії у зовнішній політиці РФ не містить жодної інтриги і виглядає очевидним: Румунія – об’єкт дипломатичного, економічного, ідеологічного, кібернетичного і воєнного тиску РФ в Чорноморському басейні в рамках загальної експансіоністської політики РФ у Південно-Східній Європі. Ніщо не говорить про хоча б тактичні зміни у цьому відношенні. Це доводить нинішня дійсність, розвиток становища у відносинах Москви і Бухареста, та розвиток безпекової обстановки у Південно-Східній Європі. Румунія як і інші держави регіону піддаються зараз масованій гібридній агресії з боку РФ (до речі, як перед тим Україна). Питання коли ця гібридна агресія перейде у збройну і тотальну – це питання лише часу і наявного військового потенціалу в РФ. Ця завойовницька геополітична стратегія простежується в історичній ретроспективі[1] і підтверджується сталою тенденцією новітнього часу[2] починаючи з воєн на Кавказі, Балканах, Близькому Сході і, нарешті, Східній Європі до провокування яких і участі в яких Москва має пряме відношення. Як і до організації і ведення глобальної терористичної війни. Весь цей комплекс заходів відповідає парадигмам «московского ордынства», «третьего Рима», «панславизма», «советского коммунизма», «неоевразийства», «русского мира», що у свою чергу базуються на ідеологіях шовінізму й імперіалізму.
По іншому бути не може – адже правда в тому, що РФ веде екзистенційну війну не тільки з Україною… Історична гра Москви уже не раз проявляла свої загарбницькі наміри і плани щодо Ґібралтару, власне Риму, Константинополя (Стамбула), скандинавських фіордів, берегів Червоного моря і Індійського океану.[3] Воєнні історики це легко можуть підтвердити.[4] Іншою правдою є та, що ці давні і недавні задуми не залишились у минулому, а є активованими[5] і вплетені у сучасну геополітику РФ.[6] В цьому загарбництві – євразійському пануванні – перманентно одіозна російська верхівка не бачить жодної утопії, а бачить свою реальну місію, а також реальну велич – свою, своєї гри і свого дітища – «великой России».[7] (І ще хто-зна чи тільки цим простором обмежується політика експансії Росії на нинішньому етапі, а не зазіхає на всесвітнє панування (скажімо, російські комуністи доби СССР такі плани виношували).)
Процесуально збереження цієї ідеологічної спадщини кожним наступним поколінням у владі в Росії забезпечується автоматично, легко і невимушено: уява полонить кожного, в незалежності від етнічного походження, освіченості чи віросповідання, – не земній кулі мало залишилось місць де наймають на імперську і стратеговану службу, де нігілісти й авантюристи системно у фаворі, ражі і авторитеті, де садистам кар’єра світить не тільки серед тюремних наглядачів, а й у поліції і війську, де можна вступити у верховних клуб, що веде захопливу глобальну гру; хто посвячується у цю «маніакальну надідею», той вирватись з поля її тяжіння немає жодного шансу. Довершує справу – наділення можливостями свавільної/ волюнтаристичної влади і легким доступом до багатств і розкоші. Так забезпечується таїнство тяглости ідеологічної спадщини, що виринає час від часу на поверхню у політичному порядку денному Росії, коли Москва вчергове нагромаджує достатньо сил і засобів для тої чи іншої хвилі нападів. Таким чином, (як і раніше) нинішня РФ становить історичну й глобальну загрозу світу у всіх відомих аспектах і сферах. РФ як держава носій всієї цієї монструозності має бути перезаснованою. Проте історичний процес доводить – сама Росія переродитися у щось більш-менш ідеологічно й політично притомне/прийнятне не може.[8] Найбільше на що можна сподіватися, так це на ротацію одного невгамовного політичного режиму таким же іншим. При цих пертурбаціях шовіністична й імперська суть російської держави принципових змін не зазнає, а лише перелицьовується, з колоритною і фальшивою виставою для зовнішнього світу про «дружелюбність і миролюбність нещасної Росії», що не раз спрацьовувало і давало можливість уберегтись від зовнішнього знищення і катарсису (перезаснування).
Бухарест не має мати жодних ілюзій на рахунок того, що далі чинитиме і як поводитиметься Москва у Чорноморському басейні, і яка доля приготована Москвою для Румунії і Південно-Східної Європи у разі падіння України. І готовність до компромісів чи капітуляції не спасуть Румунію ні як державу румунів, ні як румунський народ, – усіх інших поневолених Росією народів чекає доля народів Уралу, Сибіру, Північного і Далекого Сходу.[9] Тиск зростатиме до меж неприйнятного і немислимого, – тож або тотальна війна на винищення (геноцид)[10], або репресії до повного політичного упокорення і гніт до повної культурної анемії.[11] Це стосується усіх держав і народів, що потрапляють у імперський млин Росії.
Розуміння цього має мобілізувати усі європейські сили для підтримки України у війні з путінською Росією. Тут в Україні зараз вирішується де зупиниться Москва і скільки у неї залишиться потенціалу для продовження воєнної експансії на Захід і ведення активної гібридної агресії.[12] Виходячи з цього Бухарест мав би лише нарощувати зусилля у цьому напрямі, гуртувати навколо цього своїх союзників по ЄС та НАТО, та підтримувати їх тотожні зусилля. Справа ж доходить до того, що Москва, бачучи наближення поразки своєї нинішньої воєнної кампанії в Україні і заходячи від цього у стан політичної істерії, задля запобігання цієї «катастрофи», все більше звертається до шантажу погрозами застосування ядерної/ЗМУ зброї. При тому, що таке призвело б до ураження як своїх військ, так і суміжних територій, так і військ і території свого союзника – Білорусі.
Москва постійно погрожує (і постійно лукаво спростовує) не лише ядерним ударом (обмеженої сили), а й спровокованою техногенною аварією Запорізької АЕС. При цьому роблячи вигляд, що поза її увагою залишається важлива обставина – фактор Дніпра-ріки. Якщо ця АЕС була б підірвана чи в результаті пошкодження зазнала аварії, то це призвело б до попадання великої кількості радіоактивних матеріалів у ріку, і як не через рукав водоканалу, то через гирло Дніпра повністю знищило б населення (і все інше живе) у Криму, і смертельно забруднило б акваторію Чорного моря. Зрозуміло, що Запоріжжя і все навкруги щонайменше у радіусі 150 км теж зазнало б ураження. Дніпровська вода змиваючи усе зверху униз, не питаючи в російських окупантів дозволу на «прохід перешийку» хлинула би на півострів… У порівнянні з цим, ракетно-бомбовий ядерний удар тактичної дії виглядає менш руйнівним. Бо одна справа ударити у степу по фронтовому військовому скупченню і його резервам тактичними зарядами, а інша справа – підірвати атомну АС, одну з найпотужніших на Європейському континенті. У будь якому випадку, разом з українською материковою територією від епіцентру, окупованому Криму настав би кінець. І вже тому Москва аби й надалі вихвалятися своїм окупаційним трофеєм мусила б бути обережніша з Запорізькою АЕС. Натомість ми у поведінці Москви спостерігаємо протилежне, – мабуть це не дуже турбує її і свідчить про те, що Крим може стати розмінною фігурою на «великій шахівниці»… У разі аварії на ЗАЕС, високорадіоактивні матеріали поширяться глибоко далі Чорним морем, – можна уявити собі реакцію Анкари, що нині поводиться доволі інфантильно, політично й економічно граючи у стилі «і нашим, і вашим». Від дій Москви постраждають усі, а не лише Україна. Анкара зможе уберегтись?, чи може зможе перекрити Босфор і Дарданелли? А що тоді буде коїтись в Середземномор‘ї? Гібралтар доведеться «закопувати»?… Потім, не будемо забувати, що стелиться по чорноморському дну[13]: якщо би донні газосуміші[14] запалилися від радіоактивних рештків реакторів ЗАЕС, то від сумарної сили вибуху газового концентрату Крим просто би зник і розсипався по Кавказьких горах і вже радіоактивно забруднених степах континентальної України. Як власне і саме Чорне море і всі його береги і весь Каспій (а там поверхневі нафто-гасові і газові пласти). Розрахункова сила вибуху така, що може спричинити планетарні орбітальні зміни… Це не химерні/казкові припущення автора, це припущення міжнародної профільної групи вчених, що досліджували цю проблему/загрозу в кінці минулого століття.[15] І про неї не можуть не знати чи забути як у Москві (хоча там її спростовують[16]), так і в європейських, азійських й американських столицях… Чи блефує тут Москва?, – скоріш за все так, але хтозна. Тому дуже дивно спостерігати Києву принаймні європейську реакцію на таку глобальну загрозу у вигляді не одностайних рішучих рішень і дій, а висловлення чергової порції плюгавої стурбованості.
Путінська Росія не грається в експансію, а грає насправді, азартно і з розмахом. Путін не божевільний, він дуже навіть логічний і практичний у стратегії експансії. Його волюнтаризм, арогантність і жорстокість є виявом політичної культури не тільки «майстерового цеху» походження, а й політичної культури Росії як такої – імперської і шовіністичної, з парадигмою «русского мира» в імперській короні. Власне Путін став лише її нинішнім інструментом, взявши на себе місію виправлення «помилок, які були допущені» давніми і не дуже російськими царями-імператорами, і недавніми вождями – Леніним, Сталіним, Хрущовим, Горбачовим, – і прагнучи, таким чином, увійти своєю персоною у російську і світову історію. Необхідно засвоїти політичну закономірність історичного поступу Росії: як тільки у Росії з’являється відповідний потенціал вона одразу ж вдається до співрозмірної йому зовнішньої агресивної геополітичної експансії. До речі, багато хто з оглядачів вказує, що Путін орієнтується на образ царя-імператора Петра І. Як на мене, то йому більше релевантний образ Жукова, що як доводять дослідники, мав однозначний намір здійснити переворот і усунути Хрущова, і очоливши СССР піти ядерною війною на Захід і стати врешті-решт втілювачем історичної надідеї «євразійського панування» Москви (правда, із парадигмою «советского коммунизма» в імперській короні)…
Беручи до уваги стратегічні цілі й міжнародні акценти правління пізніх російських імператорів та вождів періоду СРСР можна сказати, що путінська Росія не відмовилась від «засвоєння європейськості» і «прийняття Європи», однак на умовах встановлення (хоча б опосередкованого) контролю над усім Європейським континентом.[17] Само собою зрозуміло, що і над акваторією Чорного моря – торговими шляхами, розвідкою і видобутком корисних копалин, розвитком виробництва, торгівлею тощо. Це ж стосувалось і басейну Середземного моря. Очевидно, що на першому етапі путінська Росія бажала захопити такий контроль за допомогою інструментарію «м’якої сили», потім – за допомогою розвитку бізнесу – захоплення контролю у критичних сферах економіки – передусім енергетичному. Для цього Москва практикувала політичну корупцію серед європейських еліт, перетворювала європейські держави на клієнтели, вела справу до встановлення контролю над політичним процесом у Євросоюзі в цілому, розвалу трансатлантичної єдності і витіснення США із європейських справ і присутності взагалі. Певною мірою Москві вдалося багато, але не все. І як тільки незавершена архітектура «м’якої сили» посипалась, Москва вирішила застосувати «грубу силу», брутальний шантаж аж до погроз ядерного/ЗМУ удару.
Все, що тут наводиться, наводиться для того, аби показати наскільки тотальною і одноманітною/універсальною є стратегія російської експансії «євразійського панування», і яка однаковою мірою стосується що України, що Польщі, що Румунії, що всіх інших. Не повинно бути жодних ілюзій, що неперезаснована Росія від цього коли небудь відмовиться. Для кожного принаймні на Європейському континенті має бути також зрозуміло, що в надідеї «євразійського панування» криється так звана «загадочная русская душа» не тільки еліти, а й «глубинного народа».[18] І що «таку душу» неможливо навернути на щось інше крім варварського загарбництва і тяжіння до спроб хаотизації і руйнування усього більш розвиненого і упорядкованого…
Примітно, що як не парадоксально, проте навіть у загарбницькому російському підході проявляється спільна – одна на всіх – доля для європейських народів і їх держав. Для Бухареста має бути очевидним, що Румунія – це лише одна зі складових цілей з поглинання Європи, які переслідує нинішня шовіністична Росія.
Москва зараз, з одного боку, для внутрішнього вжитку для пояснення «складнощів на фронті» розвиває фальшиво віктимну тему «про Росію – жертву міжнародної змови і агресії НАТО», а з іншого – відчайдушно прагне увести в оману європейські еліти/політикуми на рахунок своїх нинішніх дій, наступних планів і цілей, способів і наслідків для жертв їх досягнення; прагне внести сум’яття у політичний дискурс і спричинити хоч який розкол в уже консолідованих лавах європейців, що опритомнюють від шоку, але іще не готових до рішучих кроків. А як нахабно Москва поводить себе на майданчиках ООН чи ОБСЄ. А яких зусиль докладає для заручення підтримкою з боку Китаю, Північної Кореї, Індії, Ірану інших країн з помітним мілітарним, технологічним чи економічним потенціалом. Москва надактивно прагне зруйнувати політику міжнародних санкцій й ізоляції Росії і політику міжнародної всебічної підтримки України.
Москва пропонує європейським елітам (їх окремим фракціям) різні корупційні «пряники» заохочуючи їх до «співпраці» лясканням у себе за спиною «батогом» енергетичного і ядерного шантажу. Москва висміює та виставляє недолугими тих, хто намагається протистояти московським зусиллям, погрожує персонально усім хто «недружньо» відвернувся від путінського режиму, а подекуди вчиняє і справжні розправи та диверсії. Протидіяти цьому можна тільки спільною роботою усіх дипломатичних, розвідувальних, контррозвідувальних, антитерористичних, поліційних органів: контррозвідувальний режим необхідно рішуче і суттєво посилити. Інтенсифікація такої роботи може бути ініціативою Бухареста як не в рамках ЄС, то принаймні в рамках Бухарестської дев’ятки. Все це відповідає інтересам національної безпеки та оборони Румунії, забезпечення власної історичної перспективи, інтересам у регіоні і Євросоюзі в цілому.
Також вкрай необхідно прикрити підривну діяльність російських пропагандистських каналів. Силу своєї пропаганди Москва показала іще тоді, коли 20 років тому дебатувалися питання енергетичної диверсифікації у Європі. Так от, тоді російська пропаганда підкріплена аналітичними і корупційними зусиллями перекрутила суть диверсифікації так, що під нею у Європі стали розуміти не стільки диверсифікацію джерел, шляхів та агентів постачання – а передусім шляхів, якщо не виключно шляхів. Однією з головних тез російської пропаганди останнього часу є та, що, назвавши тих, хто опирається російській експансії русофобами, цих усіх русофобів стають називати лузерами, які не лише не можуть провадити свої ідеї та політику, а й не можуть підтримувати одне одного, чи більше того – не варті підтримки одне одного. Виклик, який створює Москва у рамках утвердження негативного міжнародного іміджу усіх з нею незгодних, потребує серйозного ставлення з боку як загальноєвропейського і в цілому західного істеблішменту, так і регіонального та національного, у тому числі – румунського та українського. Поширюваний контент і наративи кремлівських стратегів базуються на глибокому знанні вад політичного, правового, історичного та культурного середовища, з яким вони працюють. Жертвам такої агресії необхідно врахувати як цю обставину, так і ту, що вад треба рішуче позбуватися і ставати менш уразливими і більш стійкішими; робити це у всіх форматах, де вони присутні – відповідь має бути тотальною, як і характер самої агресії.
Вивчення європейського політичного середовища вказує, що у широкому сенсі цінність гідності й самоповаги все іще перебуває в дефіциті. А без гідності всі інші смисли також втрачають певний сенс. Під нівеляцію потрапляє і безпека, і демократія, і свобода, і солідарність. Гідність не купиш, – її треба відстоювати інтелектуально, ідеологічно, політично; йти на жертви – не продаватися, не зраджувати, не перетворюватися на циніків. Це головні складові рецепту стійкості, забезпечення розвитку й історичної перспективи, і долаючи цей виклик спільними зусиллями, Румунія та Україна можуть стати взірцем для інших.
Цього історичного моменту, що настає, не можна дозволити ввести себе Москвою в оману, – як то ставалося минулими разами, – не можна дозволити собі дати слабину на ґрунті отримання економічних вигод від послаблення санкційного тиску й ізоляції Москви. Цю ізоляцію необхідно посилювати до межі тотальної. На російські погрози воєнного шантажу має бути дана тверда відповідь: «Не лякай і сам не боятимешся». Політичний режим Путіна має впасти, а імперська й шовіністична Росія пережити катарсис. У другому і лише в ньому – запорука встановлення відносно «вічного миру» у Європі і Азії. Бухарест може і мав би докластися до цієї справи. Інакше – через якесь десятиліття Європа знову буде піддана воєнній агресії тільки вже під проводом «нового путіна».
Серед генеральних напрямів міжнародної роботи з посилення протидії російській експансії у Європу, а також у справі повалення путінського режиму і політичній актуалізації демократичного катарсису імперської Росії своєю доступністю і дієвістю виділяються наступні.
Балто-чорноморський квартет
У розвиток і підсилення спроможностей НАТО на Східному і Південно-Східному фланзі, крім Бухарестської дев’ятки, своєю перспективністю і потенціалом виділяється формування нової безпекової групи – Балто-чорноморського квартету. В цьому контексті важливо врахувати ту обставину, що для Румунії та України залишається актуальним питання забезпечення співрозмірності можливостей з ініціативами. У рамках розвитку двосторонніх відносин і взаємодії на міжнародній арені Бухаресту і Києву необхідно посилити рівень політичної довіри, розгорнути довірливий діалог і запровадити практику постійних консультацій. До таких консультацій доцільно запросити польську та турецьку сторони, і вести справу до утворення Балто-чорноморського квартету – Україна-Польща-Румунія-Туреччина, – що якнайсерйозніше піддаються російським волюнтаристичним загрозам. Зрозуміло, що є доцільним також долучення до цього квартету суміжних держав-сусідів, постійні дипломатичні консультації для уникнення інтриг, прозоре вироблення спільної політики та трансляція її на міжнародних майданчиках. У перспективі квартет міг б стати не тільки інструментом у війні наративів, але й чимось значно більшим – безпековим союзом, що, зокрема, виконував би допоміжну оборонну роль на східному фланзі НАТО і був не лише органічним доповненням Бухарестської дев‘ятки, але й гарантом «вільної безпекової зони без вилучень і обмежень» для його учасників.
Міжнародна Антипутінська коаліція держав і народів
Видається, що у настільки складній справі як організація міжнародної відповіді на гібридну (і воєнну) агресію путінської Росії в Європі, на Близькому Сході, в Центральній Азії, найбільш відповідним рішенням стало б створення (під егідою ООН) міжнародної Антипутінської коаліції держав і народів. Створенням такої коаліції світ дав би вагому відповідь на повернений у вжиток Москвою давній наратив (який коріниться ще у 19 сторіччі) про те, що великі держави мають право сили, а сила права була лишень історичною аномалією або ж є частиною гри великих держав. Така коаліція мала б на меті три цілі:
– підтримка України у війні з Росією з метою зазнання Москвою фіаско в даній воєнній кампанії;
– підтримка демократичної опозиції в Росії з метою повалення правлячого путінського режиму;
– сприяння демократичному катарсису нинішньої імперської і шовіністичної Росії.
З метою заручення підтримкою з боку ООН у справі створення даної коаліції, необхідно ініціювати розгляд і готувати відповідне рішення ГА ООН. Участь в такій ініціативі варто запропонувати широкому колу держав Південної, Центральної, Північної і Східної Європи, Кавказу, Близького Сходу та Центральної Азії, як найбільш уразливих з точки зору загроз гібридної та воєнної агресії з боку нинішньої путінської Росії.
Додатково можна виділити іще кілька перспективних напрямів протидії і руйнації путінської Росії:
– Чорне море: розгортання міжнародних (В9+ чи зрештою – НАТОвських) оборонних сил і засобів з метою усунення створених Росією загроз/перешкод для вільного користування морською акваторією, створення безпекових передумов (для здійснення мети Кримської платформи) з деокупації Україною Кримського півострова;
– торгівля й інвестиції: втілення максими – «жодного кілограма, жодного кубометра, жодного предмета/виробу, жодної послуги, жодного цента». Спільний бізнес з російськими партнерами має згаснути, він має бути поставлений на політичну паузу до часу, коли Росія перетвориться на безпечну для світу державу;
– кордони – глуха стіна: як для російської еліти, так і для «глубинного народа» необхідно створити можливість «подивитися в дзеркало і заглянути у власні очі, і побути наодинці». У цьому відношенні робота посольств і консульств ЄС та НАТО має бути спрямована на різке зниження можливостей для росіян подорожей та ведення бізнесу. «Залізна завіса», яку в минулому розгортала проти світу сама Москва, тепер має бути встановлена проти неї, – для росіян має застосуватися суворий режим імміграційних обмежень;
– згортання культурного обміну: у ньому немає жодного сенсу, бо це односторонніх рух – шовініст не може оцінити іншу культуру, він нею потішається. Також, через культурні контакти Москва розвиватиме свій позитивний міжнародний імідж, що є безпідставним. Не обійдеться з боку Москви такий культурний обмін і без розвідувальних операцій;
– пропагандистські майданчики: російському агресору жодного шансу на слово. Необхідно виявити і припинити діяльність (як такої, що складає загрози у політичній, гуманітарній та інформаційній сфері безпеки) усіх осередків/трибунів, що транслюють наративи російської пропаганди. У цьому ключі потребує також обмеження публічна інформаційна-аналітична діяльність посольств РФ у державах Євросоюзу та НАТО, що вплетена у загальну канву брутальної брехні, дезінформації, смислових перекручень і агітації російської пропаганди, – а процес продукування ними пропагандистських офіційних заяв має супроводжуватися практикою видворення російських дипломатів і розірванням дипломатичних відносин.
This policy brief is developed within the project “Romanian – Ukrainian Civil Society Forum for Dialogue and Cooperation. Third edition”, implemented by the Experts for Security and Global Affairs Association, Romania, in partnership with Strategic and Security Studies Group and Foreign Policy Council “Ukrainian PRISM”, Ukraine, with the support of Black Sea Trust for Regional Cooperation, a project of the German Marshall Fund. The views expressed in this policy paper are those of the author and do not necessarily coincide with those of SSSG partners
[1] https://globalaffairs.ru/articles/vechnaya-geopolitika-rossii/
[2] https://www.pnp.ru/politics/geopoliticheskaya-osnova-budushhego-rossii.html
[3] https://www.pnp.ru/politics/geopoliticheskaya-osnova-budushhego-rossii.html
[4] http://resource.history.org.ua/cgi-bin/eiu/history.exe?&I21DBN=EIU&P21DBN=EIU&S21STN=1&S21REF=10&S21FMT=eiu_all&C21COM=S&S21CNR=20&S21P01=0&S21P02=0&S21P03=TRN=&S21COLORTERMS=0&S21STR=Rosiia
[5] https://all-politologija.ru/knigi/politologiya-uchebnoe-posobie/geopoliticheskie-interesy-rossijskoj-federacii
[6] https://cyberleninka.ru/article/n/neoevraziystvo-i-traditsionalizm-kak-primery-fundamentalistskoy-ideologii
[7] https://www.academia.edu/36838498/_%D0%9D%D0%B5%D0%BE%D0%B5%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE_%D0%90%D0%BB%D0%B5%D0%BA%D1%81%D0%B0%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B0_%D0%94%D1%83%D0%B3%D0%B8%D0%BD%D0%B0_%D0%B8_%D0%B5%D0%B2%D1%80%D0%B0%D0%B7%D0%B8%D0%B9%D1%81%D1%82%D0%B2%D0%BE
[8] https://lb.ua/blog/volodymyr_viatrovych/522313_monstr_frankenshteyna-rosiya.html
[9] https://www.bbc.com/ukrainian/features-62409319
[10] https://www.youtube.com/watch?v=CQPJkWqXZoU&ab_channel=Espreso.TV
[11] https://historybooks.com.ua/prosmotr_podrobnuy.php?id=2860
[12] https://meta.ua/uk/news/politics/51636-ukrayina-porushila-imperski-plani-putina-schodo-zahoplennya-evropi-duda/
[13] https://www.dw.com/uk/%D0%B3%D0%BB%D0%B8%D0%B1%D0%B8%D0%BD%D0%BD%D0%B8%D0%B9-%D0%BB%D1%96%D0%B4-%D0%BD%D0%B0-%D0%B4%D0%BD%D1%96-%D1%87%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%BE%D0%B3%D0%BE-%D0%BC%D0%BE%D1%80%D1%8F-%D0%B0-%D1%80%D0%B0%D0%BF%D1%82%D0%BE%D0%BC-%D0%B2%D1%96%D0%BD-%D0%BF%D0%BE%D1%87%D0%BD%D0%B5-%D1%82%D0%B0%D0%BD%D1%83%D1%82%D0%B8/a-2480324
[14] http://mapme.club/poradi/10206-chorne-more-naynebezpechnisha-u-sviti-skhovishche-sirkovodnyu.html
[15] https://uofa.ru/uk/chernoe-more-gaz-na-dne-chem-opasny-vody-chernogo-morya/
[16] https://zn.ua/ukr/science/chi_nebezpechniy_sirkovoden_u_chornomu_mori.html
[17] https://armyinform.com.ua/2022/06/30/yak-putin-hotiv-zahopyty-vsyu-yevropu-j-chomu-ukrayina-zrujnuvala-jogo-plany/
[18] https://www.ng.ru › 5_7503_surkov