ГСБС

Продовжуємо серію оглядів публікацій, які варті прочитання. Цього разу про значущість космосу для міжнародної політики, глобальної безпеки та інтересів окремих держав.

Авторка статті – Гахюн Хелен Ю (Gahyun Helen You) є аналітиком міжнародних відносин для видання Foreign Policy. Вона спеціалізується на міжнародній безпеці, економіці, технологічній політиці та управлінні. Також писала для FP про виклики зміни клімату в Тихоокеанському регіоні та регулювання обігу криптовалют у США.

Стислий огляд статті підготував Євген Костогризов.

Значущість космосу для міжнародної політики, глобальної безпеки та інтересів окремих держав зараз вища, ніж була у будь-який момент людської історії до цього. З 1957 року було запущено майже 13000 різноманітних об’єктів, 4500 з яких наразі обертаються довкола Землі. Глобальна роль космосу визначається трьома його головними характеристиками: 1) космос є ключовим для глобальної економіки та безпеки; 2) космос стає все більш конкурентним середовищем через появу нових космічних акторів; 3) нові актори – це не тільки держави. Поєднання цих факторів ставить перед міжнародною спільнотою завдання напрацювання способів безпечного співіснування в космічному просторі та вироблення універсальних регуляцій для запуску космічних об’єктів та управління ними під час перебування на орбіті, а також для вирішення політичних і юридичних питань, що вже виникають і виникатимуть у цій сфері надалі.

У вічі кидається перша характеристика, яку надає авторка: чи дійсно можна вважати космос ключовим для глобальної економіки та безпеки? Це можна з’ясувати через призму технологій, доступ до яких надає космос. По-перше, GPS (та аналогічні навігаційні системи) функціонують завдяки системі супутників, а отже напряму залежать від космосу. Згідно підрахунків RTI International з моменту 1983 року GPS-системи дозволили світовому ВВП зрости на 1,4 трлн, а повне вимкнення GPS на сьогодні коштувало би економіці США 1 млрд доларів щодня. Також космос дає доступ до широких розвідувальних можливостей та можливостей зв’язку, як це можна побачити на прикладі використання супутникової зйомки та систем Starlink під час російсько-української війни. Це дає змогу стверджувати, що космос дійсно став ключовим для економіки та безпеки.

Авторка стверджує, що у космічній галузі нині існують чотири тренди, які створюють проблеми для безпеки як на Землі, так і поза її межами:

1. Поява нових космічних держав викликає перенасичення навколоземних орбіт новими космічними об’єктами та створює конкуренцію за цілком обмежені місця довкола планети. У перспективі ця конкуренція може перейти в ресурсну площину, щойно видобування корисних копалин на космічних тілах стане вигідною та технічно менш важкою справою. Кожна держава хотіла би мати власну космічну програму, щоб бути конкурентною, проте часто країни, що розвиваються, не мають достатніх фінансових та технологічних можливостей для освоєння позаземного простору, але при цьому залежить від космічних сервісів (як от вже згаданий GPS чи супутниковий зв’язок). Це створює загрозливу ситуацію для суверенітету окремих держав, коли інші актори (як державні, так і приватні) мають важіль впливу на їх безпеку, якому вони не в змозі протидіяти.

2. Приватизація космосу полягає у збільшенні частки (і врешті переважанні) запусків приватних компаній відносно запусків національних та міжнародних космічних агентств. Наприклад, американські компанії SpaceX та Axiom Space вже розробляють космічну станцію, яка має замінити МКС у 2030 році. На полі приватного космосу гегемоном є США, де розташовано 52% (з понад 10000) компаній, які виробляють космічну апаратуру та/або здійснюють запуски та орбітальний менеджмент. Також важливим показником приватизації космосу є те, що 71% усіх штучних супутників землі наразі комерційні (і лише менше третини дослідницького, військового чи іншого призначення). Основною загрозою стає велика к-ть надмалих супутників (до 600 кг), які є комерційно вигідними, але «захаращують» орбіту та ускладнюють подальші запуски.

3. Мілітаризація космосу являє собою розвиток озброєнь, які здатні боротися із супутниками, та озброєнь, що можуть використовуватися з космосу для нейтралізації наземних та повітряних цілей. Перші дістали назву ASAT (anti-satelite) і з їх випробуваннями пов’язаний ще один тренд – збільшення кількості космічних уламків.

4. Збільшення кількості космічних уламків загрожує безпеці усього, що перебуває на орбіті. Щоб уникати зіткнень супутників між собою спеціалісти проводять низку розрахунків перед запуском кожного нового штучного космічного тіла і відстежують траєкторію супутника як під час експлуатації, так і після її завершення. Зробити так з уламками майже неможливо – за приблизними оцінками довкола землі обертається близько 36 тисяч уламків космічних тіл, діаметром більше 10 сантиметрів. Усі вони здатні подорожувати зі швидкістю понад 25000 км/год, що робить їх екстремально небезпечними для апаратів, що працюють.

Викликом, що ускладнює боротьбу з вищезгаданими проблемами, є застарілість міжнародної нормативної бази у галузі використання космічного простору. Так, її основний документ – Договір про відкритий космос (OST, Outer Space Treaty) був ухвалений ще 1967 року. 2014 року ГА ООН у своїй резолюції визнала, що не існує міжнародних норм, які б могли запобігти гонці озброєнь у космосі. Не існує міжнародних договорів, що регулювали б використання космосу приватними компаніями. Також великою проблемою є трактування терміну «використання космосу у мирних цілях», яке можна знайти у низці нормативних актів, адже одні країни розглядають його як заборону на будь-які військові активності у космосі, а інші – лише як заборону до ведення там агресивних дій.

У статті розглядаються чотири основні міжнародні документи, які формують поточний фрейм космічної безпеки: Договір про відкритий космос (OST, 1967), Керівні принципи довгострокової сталості діяльності у відкритому космосі (LTS Guidelines, 2016), Доповідь про засоби побудови прозорості та довіри у питаннях відкритого космосу (UN GGE TCBM, 2013) та Проєкт договору про запобігання розміщення зброї у відкритому космосі та використання зброї проти космічних об’єктів (PPWT, 2008).

Далі розглядається поведінка та інтереси 10 основних акторів у галузі освоєння відкритого космосу: КНР, Індії, Японії, ЄС, приватних компаній, росії, ОАЕ, США, Британії та Офісу ООН з питань відкритого космосу (UNOOSA).

У висновках статті автор підкреслює, що для уникнення безпекових ризиків та безпечного використання космосу, необхідно оновити базу міжнародних документів, дотичних до цієї сфери, встановивши регуляції не лише для держав, але й для приватних акторів. Також необхідно врахувати інтереси країн, що розвиваються, як таких, що залежать від космічних технологій. Подібні регуляції мають бути встановлені після ретельного вивчення питань кібербезпеки у космосі, застосування міжнародного гуманітарного права, розміщення озброєнь та використання ресурсів космічних тіл.

У контексті України думка авторки щодо встановлення додаткових регуляцій, насправді, не є дуже вигідним рішенням. Основна підстава так вважати – майже повна впевненість у тому, що недружні Україні країни (рф, Іран) явно не доєднаються до нових обмежень (або порушуватимуть їх), у той час як Україна та держави Глобальної Півночі, зазвичай більш відповідальні у своїх зобов’язаннях, будуть обмежені у своїх діях в космосі суто юридичними причинами. Це не значить, що потрібно уникати оновлення законодавчої бази щодо космосу, але значить, що до нього треба поставитися таким чином, щоб не обмежити свої можливості в односторонньому порядку.

Загалом ще варто додати, що в статті приділено недостатньо уваги питанню кооперації для освоєння космосу, яка точно можлива (і вже давно відбувається) принаймні в рамках співробітництва країн-союзниць (напр. США, Британії та членів ЄС). При цьому не варто будувати взаємовиключну дихотомію “тільки регуляції” та “тільки кооперація”. Шлях до подальшого розвитку сталого, безпечного та стратегічно передбачуваного космічного середовища лежить якраз через поєднання розумних регуляцій, що не обмежуватимуть можливості демократичних держав, та кооперації для здійснення масштабних космічних проєктів (як то видобування копалин поза межами Землі чи очищення орбіти від космічного сміття).