Огляд знакових міжнародних подій “ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ” за період 15 – 21 січня 2011 р.
Як і передбачалося, перші тижні року задають тон у міжнародному співтоваристві. В цьому контексті, безумовно, подією тижня став візит до США китайського лідера Ху Дзіньтао, у ході якого обговорювалися питання військового співробітництва, економіки, розвитку інфраструктури, авіабудування та не менш важлива тема подолання менталітету «холодної війни». Не залишилося поза увагою лідерів двох держав також і питання Північної Кореї. Ху Дзіньтао запевнив американську сторону у тому, що Пекін не менше Вашингтону зацікавлений у врегулюванні корейської кризи.
Щоправда, у питаннях економічного характеру китайський лідер не виправдав сподівань США – КНР не готова до кардинальних економічних реформ та зміцнення юаня. Понад те, міжнародну систему, у якій панує американський долар Ху Дзіньтао вважає пережитком минулого. Однак, при цьому, глава КНР запевнив американських бізнесменів у тому що КНР буде удосконалювати законодавство для поліпшення умов для іноземного бізнесу у Китаї.
Гострими питаннями, суперечності щодо яких не були зняті з порядку денного впродовж візиту Ху Дзіньтао до США стала проблема постачань американської зброї до Тайваню, присудження Нобелівської премії китайському дисиденту, яке віталося Сполученими Штатами, а також питання Тибету.
Проте і у цих питання сторони прагнули знайти компроміс. Певною мірою «дипломатичним реверансом» на адресу Б. Обами з боку китайського лідера стало те, що Ху Дзіньтао визнав, що для забезпечення у КНР фундаментальних прав людини треба докласти ще чимало зусиль. На тлі того, що донедавна офіційний Пекін взагалі заперечував порушення прав людини у КНР, таке зізнання стало справжнім дипломатичним успіхом США.
Таким чином, можна припустити, що у Вашингтоні, незважаючи не те, що вмовити китайських партнерів піти на поступки і посилити юань не вдалося, залишилися задоволені тим, що азійсько-тихоокеанська політика держдепартаменту дає свої результати і, відтак, з низки питань, що стосується АТР Пекін та Вашингтон можуть досягти не лише компромісів, але й спільних стратегічних рішень.
Спільне бачення Китаєм та США ситуації на Корейському півострові додало сміливості південнокорейським політикам, які в свою чергу залишилися на своїх позиціях у переговорах з Пхеньяном і залишаються переконаними, що поновлення переговорів з північним сусідом на його умовах не сприятиме покращенню відносин між сторонами і, відтак, надають перевагу поновленню переговорного процесу у шестисторонньому форматі: Південна Корея, Північна Корея, США, Японія, КНР та Російська Федерація.
Складається враження, що й РФ влаштовує сценарій з поновлення переговорів. Понад те, користуючись моментом, Москва веде з Сеулом переговори, щодо передачі Південній Кореї новітніх військових технологій.
Враховуючи суголосність великих держав з питання корейської кризи, можна очікувати, що, використовуючи давно відомий метод поєднання санкцій та заохочень, їм вдасться повернути Пхеньян за переговорний стіл.
Дещо складніша ситуація із переговорним процесом у іншому регіоні – на Кавказі, де дедалі більше виникає загроза «розмерзання» Нагорно-карабаського конфлікту. Зокрема, у понеділок, 17 січня, офіційний Єреван заявив, що Баку зриває переговори з врегулювання цієї проблеми у форматі Мінської групи, до якої крім Вірменії та Азербайджану входять РФ, США, Франція, а також Фінляндія, Туреччина, Швеція, Португалія, Італія та Нідерланди. В цьому контексті Вірменія планує бойкотувати слухання з Нагорно-карабаської проблеми на зимовій сесії ПАРЄ і висловлює своє занепокоєння тим, що Азербайджан не дотримується угоди з припинення вогню.
Не в останню чергу нервозна поведінка Єревану обумовлена тим, що 21 грудня минулого року Азербайджан ратифікував азербайджано-турецьку угоду зі стратегічного партнерства і військової підтримки, згідно якої Анкара та Баку зобов’язалися підтримувати одне одного, «використовуючи усі наявні засоби», у випадку воєнної атаки чи агресії по відношенню до однієї зі сторін. Очікується, що до кінця січня угода буде ратифікована і Туреччиною.
Сам факт підписання та ратифікації угоди свідчить про те, що Азербайджан готовий до найгіршого сценарію – зриву мирних переговорів і відновлення бойових дій. Про таку готовність свідчить і зростання воєнного бюджету цієї держави у 2010 р. і те, що під час зустрічі з президентом Вірменії Сержем Саргсяном у Мюнхені 18 січня 2011 р. глава Азербайджану Ільхам Алієв заявив, що його держава зберігає за собою повне право звільнити окуповані території військовими засобами.
Звісно, далеко не в захваті від вірогідного силового сценарію у Європі, де ще пам’ятають про російсько-грузинську війну 2008 р. і хотіли б уникнути повторення кривавих подій у Нагорному Карабасі. Тим більше, що загострення ситуації і військові дії поставлять під сумнів низку спільних енергетичних проектів ЄС та Азербайджану. Відтак, Литва, що головує зараз у ОБСЄ не лише запланувала візит до регіону свого представника з врегулювання конфлікту, про що ми писали у попередньому випуску «Панорами», але й відряджає до Баку спікера Литовського Сейму Ірене Дягутене, яка впродовж свого візиту до Азербайджану 8-11 лютого 2011 р. планує провести зустрічі з президентом держави та низкою високопосадовців. Хоча офіційною метою візиту окрім поглиблення двосторонніх політичних контактів є посилення бізнес-зв’язків, можна припустити, що не залишиться поза увагою і проблема «замороженого конфлікту».
За врегулювання конфлікту мирними засобами виступає і Швеція. Зокрема, шведський парламентар Густав Блікс заявив на цьому тижні, що ЄС та Швеція прагнуть виконувати конструктивну роль у врегулюванні Нагорно-карабаського конфлікту і бачать «Східне партнерство» в якості одного з інструментів посилення співпраці у регіоні.
Щоправда, наразі говорити про ефективність «Східного партнерства» у питанні врегулювання «заморожених конфліктів» зарано і Європі доведеться докласти ще чимало зусиль для того, щоб «м’яка сила» переважала прагнення лідерів окремих держав до застосування більш дієвих мілітарних інструментів, а відтак, і надалі залишатимуться можливими військові сутички та кровопролиття. І не лише у Тунісі, про кризу в якому впродовж тижня говорили усі світові медіа, але й на територіях, що географічно зосереджені набагато ближче до ЄС і від яких залежить не лише реноме Брюсселю як миротворця, але й безпосередня енергетична безпека об’єднаної Європи.
Інформаційно-аналітичну панораму подій міжнародної політики за період 15 – 21 січня 2011 підготували експерти Групи стратегічних та безпекових студій