Огляд знакових міжнародних подій “ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ” за період 5 – 11 лютого 2011 р.
У добу інформаційних технологій увага світової громадськості завжди прикута до яскравих інформаційних «картинок». Такою «картинкою», до якої була привернуті погляди мільйонів глядачів і оглядачів стала розв’язка «єгипетських протестів», які у п’ятницю завершилися відставкою президента Х. Мубарака.
За великим рахунком, у кращих традиціях розважального телебачення та голівудських блокбастерів події у Єгипті завершилися показним «хепі ендом». Протестувальники домоглися своєї мети, світова спільнота привітала перемогу демократії, а єгипетські військові з ентузіазмом взялися «діяти на користь народу» і відтепер, як висловився президент США Б. Обама «Єгипет уже ніколи не буде таким, як раніше».
Щоправда, зміни, до яких призвели вісімнадцятиденні протести у Каїрі, є далеко не остаточними – Єгипет наразі лише на початку свого нового шляху і вектори розвитку цієї геополітично вкрай важливої держави можуть кардинально різнитися в залежності від нового характеру політичного істеблішменту, що зараз формуватиметься. У цьому зв’язку треба очікувати неабиякого посилення дипломатичної уваги до нових облич у політичному процесі, до внутрішньої дискусії про майбутню міжнародну політику Єгипту, розвитку дипломатичного діалогу з Каїром. У вирі цілком вірогідного сплеску внутрішніх пристрастей навколо «питання про Владу і Державу» і гострих дипломатичних інтриг сподівання на політичну і геополітичну стабілізацію Єгипту виглядають мало не наївними. Скажімо, наразі, ризикованою може виявитися роль військових, які, по-суті, перебрали на себе правління державою у вибухонебезпечному регіоні світу. Позбавленими ентузіазму є й прогнози щодо перспектив ісламського фундаменталізму у Єгипті – у разі його посилення Близькосхідний діалог може бути цілком зірваним, а ймовірне загострення на єгипетсько-ізраїльському кордоні ризикує перетворитися на криваву драму, яку важко буде завершити новим видовищним «хепі ендом» субрегіонального масштабу. Відтак, світові, ймовірно, доведеться побачити ще не одну серію єгипетської драми і єдине, про що, наразі, можна говорити з певністю – Єгипет і справді не буде тим, до якого міжнародна спільнота встигла призвичаїтися впродовж останніх тридцяти років.
Між тим, не лише події у Єгипті і доля цієї африканської держави «завоювали» шпальти світових медіа впродовж тижня, що минув.
Певною мірою, події у Єгипті затьмарили інші світові події – скажімо розділення Судану – ще однієї африканської держави, – на південну та північні частини, яке відбулося у відповідності до рішення референдуму. У свою чергу, його проведення стало можливим внаслідок укладення в 2005 році Всеохопної мирної угоди між урядом країни і Суданським народно-визвольним рухом (СНВР), який воював проти нього на півдні, і яка поклала край багаторічній громадянській війні.
У відповідності до рішення, яке ухвалили 98,83 % жителів Південного Судану, на карті світу з’явилася нова держава. Примітним є той факт, що ця нова держава від моменту свого народження має вагу на міжнародній арені, оскільки володіє значними покладами нафти, а саме питання «чорного золота» та енергоресурсів, подекуди важить для світових лідерів не менше ніж демократичні цінності та соціальний розвиток.
Довели це і лідери Європейського Союзу на засіданні Європейської Ради у п’ятницю, 4 лютого ц.р., де енергетичні питання мали стати основними для обговорення. Щоправда, складна економічна ситуація в окремих державах ЄС, заворушення в Єгипті та середземноморському регіоні зайняли важливу частину підсумкового документа засідання. Однак, незважаючи на це, керівники держав та урядів держав ЄС ухвалили низку важливих рішень, які будуть в найближчому майбутньому значною мірою впливати на енергетичну безпеку ЄС та регіону в цілому. Зокрема, заплановане створення внутрішнього енергетичного ринку ЄС, сформувати який планують у 2014 році, значно зменшить ризик зривів постачань газу до окремих країн ЄС, як це відбувалось під час російсько-українських газових суперечок. Це у свою чергу, знизить ризик ЄС опинитись під загрозою монополізації контролю (передусім, з боку Москви) над внутрішніми ринками окремих країн-членів. Політика «газового крану» Москви стане менш вагомим фактором як при прийнятті зовнішньополітичних та внутрішньополітичних рішень у країнах-членах ЄС, так і в рамках Енергетичного діалогу ЄС-РФ, євросоюзно-російських відносин в цілому.
Окрім того, в рамках заходів щодо створення внутрішнього енергетичного ринку ЄС, президент Єврокомісії Ж.М.Баррозу і керівники Польщі, Чехії, Словаччини, Угорщини, Болгарії та Румунії напередодні засідання Європейської Ради обговорили питання реалізації проекту так званого «газового коридору Північ-Південь» (North-South natural gas corridor). Метою цього проекту є створення системи інтерконекторів між країнами Центральної і Південно-Східної Європи. В подальшому до проекту планується запросити країни, які не є членами ЄС, однак підписали Договір про Енергетичне співтовариство (Албанія, Боснія і Герцеговина, Хорватія, Македонія, Молдова, Чорногорія, Сербія та Косово). Примітно, що в цьому переліку відсутня Україна, що свідчить про опосередкований успіх Києва у виконанні зобов’язань члена Енергетичного співтовариства.
Очікується, що проект буде офіційно затверджений ЄС до кінця 2011 року, з тим, щоб бути включеним до загального бюджету Спільноти. Реалізація такого проекту зможе зробити регіон Центральної та Південно-Східної Європи набагато менш уразливим щодо скорочення постачання газу з Росії через Україну і Білорусь. Для Києва і Мінська це поглибить відмежування власних енергосистем від енергетичного ринку ЄС та сприятиме їх поглинанню з боку Росії.
Зрештою, за результатами засідання Європейської Ради, ЄС намагається зробити крок, який дозволить йому координувати дії країн-членів при реалізації своєї зовнішньої енергетичної політики з основними постачальниками, транзитерами та споживачами. У червні ц.р. Єврокомісією має бути підготовлена Комунікація з безпеки енергопостачань та міжнародного співробітництва, спрямована на посилення єдиних зовнішніх дій ЄС у сфері енергетики. Об’єднані дії на зовнішньому енергетичному ринку могли б стати прикладом успішної діяльності ЄС як єдиного цілого при реалізації зовнішньої політики в цілому. Проте, в успішність досягнення мети об’єднаними зусиллями зацікавлених сторін на зовнішньому енергетичному ринку важко віриться, адже «Шрьодеризація Європи» все ще має місце у зовнішніх енергетичних відносинах багатьох членів ЄС, а Росія, реалізуючи положення своєї енергетичної стратегії, буде намагатись зробити все, щоб посилити свою присутність на європейському енергетичному ринку.
Не додає оптимізму і те, що не лише енергетична сфера є каменем спотикання у відносинах між європейськими державами. Скажімо, гучним видався скандал навколо документу, який журналісти охрестили «франко-німецьким пактом». Положення цього документа, який неофіційно обговорювався європейськими лідерами під час зустрічі минулої п’ятниці, відображають позицію Берліну та Парижу щодо їхнього бачення шляхів оздоровлення європейської економіки, зокрема, шляхом скасування системи індексування зарплат, суттєвого реформування національних пенсійних систем тощо. Незважаючи на те, що пропозиції з боку Франції та Німеччини не набули, навіть, статусу проекта документа (на чому неодноразово наголошував під час свого брифінгу Голова Ради Європейського Союзу Герман ван Ромпей), вони вже викликали шквал критики з боку інших держав ЄС.
Основна теза опонентів «кулуарного підходу» полягає в тому, що окремі держави ЄС не мають нав’язувати усій європейській спільноті власні правила, а життєво важливі для ЄС питання мають обговорюватися усіма європейськими лідерами у дусі Лісабонського договору, а не у ході непублічних переговорів, сам факт яких підважує єдність ЄС і засвідчує втілення ризикованого проекту Європи «кількох швидкостей», а то й «кількох Європ».
Все це може звести нанівець докладені зусилля зі створення оркестру європейських націй і виправдає раціональність формування «клубів за інтересами» на кшталт «Веймарського трикутника». Про поновлення його роботи говорили під час Варшавського саміту Н. Саркозі, А. Меркель та Б. Коморовський (що примітно – якщо у 2008 році у дипломатичних колах подекуди говорили про перетворення цього Альянсу у ядро чотирьох за участі України, то у 2011 р. – про Веймарський квадрат за участі Російської Федерації). До таких «дезінтеграційних форматів» відноситься також ідея балтійсько-нордичного клубу, зрештою донедавна модна біполярна модель «старої» та «нової» Європи (на що, свого часу, доречно зауважував Дональд Рамсфельд, який цими днями нарешті опублікував свої багаті на пригоди, спостереження й оцінки мемуари).
Звісно, якби усі згадані формати були лишень допоміжними у становленні єдиної Європи, ніхто б не брав їхню доцільність під сумнів – однак, у ситуації, коли вони можуть призвести до руху європейського корабля кількома швидкостями у різних напрямах, ця історія навряд чи зможе завершитися так усіма нами бажаного «хепі енду», тож європейським сценаристам та режисерам є про що замислитися.
Огляд знакових міжнародних подій «ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ» підготовлено експертами ГНДО «Група стратегічних та безпекових студій» та Центру глобалістики «Стратегія ХХІ»