Огляд знакових міжнародних подій “ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ” за період 26 лютого – 4 березня 2011 р.
Впродовж тижня, що минає, атмосферу міжнародної безпекової ситуації формували не лише «трендові» нині події у Лівії, але й рецидиви давніх хронічних проблем та конфліктів як світового, так і регіонального масштабів.
У регіональному контексті викликає увагу метушня навколо Нагорного Карабаху та спроб анестезувати цю больову точку Кавказького регіону.
24 лютого ц.р. Спеціальний представник ЄС на Південному Кавказі Петер Семнебі під час виступу у Єревані заявив, що несправедливо вважати, що прогрес у врегулюванні Нагорно-Карабаського конфлікту відсутній: він існує, хоча й не настільки помітний, як того сподівалися сторони. Понад те, ЄС дедалі більше приділятиме увагу цій проблемі – у тому числі, шляхом підтримки зусиль в рамках Мінської групи ОБСЄ. Він також підкреслив, що гонка озброєнь у регіоні може дедалі більше дестабілізувати ситуацію як це відбувалося протягом минулого року, коли зросла кількість сутичок на кордонах. В такому контексті, на його думку, цілком не виключеним є «розмерзання» конфлікту та відновлення бойових дій. При цьому дипломат зауважив, що він не каже про якусь сплановану акцію, проте припускає, що до ескалації конфлікту може призвести будь-яка випадковість.
Тим часом Литва, яка перейняла головування в ОБСЄ від Казахстану зосередилася на вивченні Нагорно-Карабаської проблеми і призначила Спеціального представника з питань конфліктів при ОБСЄ. Литва також пропонує посилити роботу Моніторингової групи і докласти зусиль з налагодження довіри між сторонами конфлікту, а 1 березня ц.р. нинішній глава ОБСЄ, міністр закордонних справ Литви Аудронюс Ажубаліс закликав посилити роботу Мінської групи з урегулювання конфлікту. Планується, що окрему резолюцію (не виключено, що різку по відношенню до Єревану) по проблемі Нагорного Карабаху у другій половині березня ц.р. ухвалить литовський парламент.
Посилює свою залученість також і Парламентська асамблея ОБСЄ – зокрема, планується, що її глава – Петрос Ефтіміу відвідає Вірменію та Азербайджан 11-12 травня цього року і, відповідно, вестиме переговори зі сторонами щодо подальших спроб врегулювання конфлікту.
Не лишається Нагорний Карабах і поза увагою США. 25 лютого ц.р. Перший заступник держсекретаря США Джеймс Стейнберг заявив, що США зацікавлені у якомога швидшому врегулюванні Нагорно-карабаського конфлікту. Щодо заходів, які необхідні для успішного вирішення конфлікту, то Д. Стайнберг обговорював їх як з вірменською, так і з азербайджанською сторонами.
У свою чергу, офіційний Баку, якого надихає така міжнародно-політична кон’юнктура, розгорнув активну кампанію з посилення співпраці між міністерством оборони Азербайджану та оборонними відомствами держав ЄС. Зокрема, на 14-16 березня ц.р. планується проведення двосторонніх консультацій між оборонними відомствами Азербайджану та Польщі. Ближчим часом планується також підписання угоди про військову та оборонну співпрацю між Азербайджаном та Словенією (нагадаємо, що в грудні минулого року Азербайджан ратифікував аналогічну угоду з Туреччиною).
Посилив свою активність Азербайджан і безпосередньо на Кавказі. Зокрема, 1 березня ц.р. з доволі різкою заявою виступив Посол Азербайджану у Грузії Наміг Алієв, який закликав уряд Грузії обмежити економічний доступ Вірменії до Чорноморського узбережжя. Н. Алієв також зауважив, що для вірменів доступ до Чорного моря підживлює їхні довготермінові плани про «Велику Вірменію від моря до моря». При цьому, на його думку, відбувається вірменізація міст Батумі, Кобулеті, тощо. Окрім того, на думку дипломата, засилля у грузинських портових містах Батумі і Поті вірменських експортерів та імпортерів може становити загрозу територіальній цілісності Грузії.
Різкість заяв азербайджанського дипломата була, ймовірно, зумовлена тим, що минулого тижня уряди Вірменії та Грузії оголосили про своє рішення здійснювати спільне адміністрування грузинсько-вірменських пунктів перетину кордону, що вносить певний дисонанс у суголосну підтримку світовими демократіями правоти позицій Азербайджану. Характерним є і те, що своєю «недипломатичною» заявою дипломат наступив на хворий мозоль адміністрації М. Саакашвілі – після того, як Грузія де-факто втратила Абхазію та Південну Осетію загроза подальшої територіальної дезінтеграції сприймається у Тбілісі вкрай гостро, на що, мабуть, і робить свою ставку Баку, бажаючи створити відповідне тло для візиту М. Саакашвілі до Азербайджану, запланованого, орієнтовно, на 2-3 квартал цього року.
Не могла лишити поза увагою таку активність у своїй «підчеревині» і Російська Федерація і вже на 5 березня ц.р. у Сочі заплановані тристоронні консультації президентів Азербайджану, Вірменії та РФ з питань врегулювання Нагорно-Карабаського конфлікту. Москва, у такий спосіб переслідує відразу декілька цілей. По-перше, демонструє світові, що «не такий вже Кремль і агресор», «грузинська війна і справді була не війною, а примусом до миру, спровокованим етнічними чистками з боку грузин», а в цілому Москва має «ще не вичерпаний, і, в принципі, навіть невичерпний миротворчий потенціал». По-друге, Кремлівські аналітики мають за честь перехопити ініціативу у колись союзної, а тепер такої незговірливої Литви і не віддати бодай одного «лаврового листочка», не кажучи вже про лавровий вінок миротворця, Вільнюсу (який, між іншим, з точки зору офіційної російської пропаганди, і сам не святий, оскільки утискає права етнічних росіян у себе в Литві). Ну і по-третє, де як не в тристоронньому форматі «РФ – Вірменія – Азербайджан» Москва може максимально «посприяти» своїм вірменським «протеже» (принаймні з огляду на союзництво по ОДКБ Єреван на це мав би сподіватися). Хоча, не виключений і той варіант, що у Сочі російські колеги повідомлять своїм вірменським «візаві», що «Єреван їм друг, та Анкара дорожча»…
Іншими словами, наразі усі зацікавлені сторони та актори чемно ведуть діалог, віртуозно перехоплюють одне у одного ініціативу і «посилюють формат» Мінської групи ОБСЄ. Проте, за кулісами ведуться неабиякі подвійні і потрійні ігри, акомпанемент яким складає бряцання азербайджанським мілітарним арсеналом.
Не гребують таким бряцанням і у динамічному Азійсько-тихоокеанському регіоні. У понеділок Південна Корея та США розпочали там спільні військові навчання. При цьому Сеул наголосив, що навчання мають оборонний характер. Приєдналися до цих заяв і американці, які зауважили, що мета цих «щорічних навчань – забезпечити готовність Південної Кореї до можливих викликів». Примітно, що навчанням передувала Південнокорейська «гуманітарна акція» – розкидання над територією Північної Кореї листівок з інформацією про повстання у Лівії та Єгипті, а також кошиків з харчами та медикаментами. Аби уникнути звинувачень у перетині суверенного кордону Північної Кореї, вантажі доставлялися повітряними кульками…
Схоже, що такий контекст як і загалом ситуація навколо Корейського півострова не викликала у Пхеньяну сумнівів щодо того, що мають на увазі під «можливими викликами» південнокорейські та американські військові. Вже у вівторок МЗС Північної Кореї заявило, що Корейська народна армія залишає за собою «право на самозахист», а можливості для подальшого діалогу з Сеулом «невпинно зникають».
Цілком виважено, у стилі японської дипломатії, відреагував на корейські суперечки Токіо. У середу заступник прес-секретаря МЗС Японії повідомив, що японський уряд не коментуватиме ситуації навколо навчань, хоча Токіо надіслав для участі в них своїх спостерігачів. У відповідь на питання про те, чи пов’язані між собою заплановані на майбутнє американсько-японські навчання із нинішніми американсько-південнокорейськими, представник МЗС Японії повідомив, що «рішення ухвалені японськими оборонними структурами диктуються оборонними інтересами Японії» і японські навчання відбулися б незалежно від участі у них американської сторони…
Ну а Китай, в свою чергу, взагалі утримався від активного втручання у дебати. Натомість у п’ятницю речник парламенту Піднебесної акуратно повідомив, що уряд КНР збільшує свій військовий бюджет на 12,7% і тепер він становитиме $ 90,5 млрд. В свою чергу, цей факт виправдав цьогорічне, оголошене у понеділок зростання військового бюджету Індії, у якої тривають територіальні диспути з КНР щодо низки територій у районі Гімалаїв, на 12% (тепер він сягнув $ 35,5 млрд.). Щоправда, того ж дня Пекін закликав Індію до продовження переговорів з врегулювання територіальних суперечок. Проте, за «дипломатичними реверансами» цілком виразно чується «гімалайський гул» багатомільярдних арсеналів. І якщо на Кавказі такий підхід загрожує кривавими сутичками, то у разі індійсько-китайського загострення – може призвести до глобальних потрясінь.
Загалом же, насторожує тенденція – держави світу дедалі менше покладаються на міжнародні механізми, дедалі менше довіряють дипломатії та переговорам і дедалі більше покладаються не на міжнародне право, а на «право сильного», тоді як концепція «Вічного миру» І. Канта дедалі більше перетворюється у теоретизовано-ідеалістичний філософський трактат. Як власне й «ідеологія культури миру»…
Огляд знакових міжнародних подій «ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ» підготовлено експертами ГНДО «Група стратегічних та безпекових студій»