Огляд знакових міжнародних подій “ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ” за період 27 березня-1 квітня 2011 р.
Маємо думати, – передусім, думати про кроки інших, що стали наслідком наших слів і чеснотних вчинків. Саме так мали б починатися чисельні наради у державах, що належать до гранд-держав міжнародної спільноти.
…Хто б міг подумати, що Москва проявить гнучкість, Вашингтон – забудькуватість, Брюссель – витримку… А Пекін – так взагалі, згадає, що він Піднебесна… Хто б міг при цьому припустити, що гнучкість Москви – насправді, фанатична відданість її стрижневим державотворчим принципам, забудькуватість Вашингтону – ознака його стратегічної далекоглядності, витриманість Брюсселю – свідчення про термін бродіння дипломатичної інтриги, а Піднебесна – це просто КНР.
Лихоліття мають колись припинитися!, – з такими девізами йдуть держави у світ, – а ще додають у свій, «прогресивний спосіб» – демократично, стабільно, ефективно… Виявилося, як доводить сьогодення, що всі ці шляхи ведуть до смерті, – хоча б когось із протестестуючих. Ось такий у нас гуманізм. Та, зрештою, досить про людяність… Та й до чого тут Людяність, – сказав би цинік, – коли йде Велика гра, і такої роздачі козирів світові актори не бачили вже давно. І якщо цинічно назвати кризову територію столом, застеленим зеленим сукном, то такої кількості козирних карт на цей стіл не падало вже давно…
Звідки такі судження, – спитаєте? Це судження людей, які ще не перестали вірити у зароджену світовими Гравцями, коли вони ще не перевершили самих себе у цинічності, «культуру миру».
Так от цього тижня: …Ємен не знає наскільки праві обидві сторони; Лівія вдає, що буде примирюватися; Пакистан – сумнівається; афганські екстремісти – відсікають голови; Аль-Каїда неприродно затихла (можливо, у передчутті контролю над частиною Лівії, та й не тільки?!). …І спокою із засобами умиротворення нема ніде. …І те усе на тлі японської трагедії, – так, саме так, не колапсу, а трагедії… Далі – у Кот-д’Івуарі «міжурядові непорозуміння»; Дамаск у передчутті згортання толерантності; турецькі курди ошелешені, тим, що коїться навкруги, як власне сама Анкара; Росія виводить амуніцію з Придністров’я; США кажуть, що гроші на власний уряд закінчились; ЄС шукає серед чужих того, хто його підбив на «лівійську авантюру»; нарешті – арабський світ вказує Тегерану, що той «пересолив» зі своєю стратегією геополітичного домінування. А Анкара вже просто – волає, що її ніхто не розуміє… Усе Середземномор’я наче зійшло з глузду – усі з усіма хочуть «остаточно звести рахунки». Мабуть, у неблаговидних наслідках цього, як зазвичай, знову буде звинувачений Дядько Сем. Адже – це так зручно.
Здавалося б, – усе вищезгадане свідчить про мозаїчність нинішнього світу, його сегментованість, різнорідність інтересів та різнорідність можливостей. Поза тим, пояснення такій різнорідності вже має свої еквіваленти і прецеденти. І найпершою аналогією, що спадає на думку, знову ж таки є гральний стіл. За ним кожен гравець також має власну мотивацію, власний досвід і уміння, власні фішки і власну готовність пожертвувати певною ставкою задля того, щоб перевести гру у категорію Великої гри і зіграти «ва-банк».
Ставки Лівії не такі вже й високі. Ну чого здавалося б вартий скомпрометований сценами розстрілів мирного населення режим, але ж вони беруть приклад із більш досвідчених гравців. На тлі європейських суперечок щодо доцільності участі у операції, керівництва операцією, коштів на операцію і т.ін. династія Каддафі відчула – сусід за столом «блефував» і при відкритті карт показав не такий вже й захопливий результат. Чому б у таких умовах не зіграти у «подвійний блеф»? Не запропонувати переляканому власною імпотенцією Євросоюзу «реформи і порядок» за умови забезпечення династичного спадкування демократичної влади у Лівії? Наразі чекаємо чи зіграє ця ставка…
Здавалося б – чого варті ставки Пакистану, який наразі навіть не претендує на Велику гру у світовій політиці? Але чи не додає балів Ісламабаду той факт, що впродовж десятиріччя він має шанси стати власником четвертого у світі за потенціалом ядерного арсеналу? За умов панування «культури миру» це не було б аргументом, але у Великій грі це козир, чи не так?
Чи такі вже великі ставки Аль-Каїди – терористичної структури переслідуваної у всьому світі? Здавалося б – ні, але – цькування вже згаданого Дядька Сема призведе до того, що єдиний дієвий гравець-конкурент Осами бін Ладена може «спасувати»…
Чи така вже велика ставка Москви, що зголошується вивести амуніцію (хтозна, що розуміє під цим Кремль) із сумнозвісної Ковбасної? Проте ж – невідомо у який спосіб, якими шляхами і зрештою куди насправді вивозитимуть «амуніцію» – особливо, беручи до уваги нинішній попит на ринку звичайних озброєнь у світі…
Здавалося б – чи такі вже малі ставки Вашингтону у цій глобальній грі, де США посідають ключові позиції? Але чи справді ті ставки настільки високі, коли навіть в самій державі щодо них нема консенсусу?
То яка ж з усього наведеного мораль?: НАТО все покриє, НАТО все помирить… Чи не так? Видається, що такі підходи у розумінні способів гарантування міжнародної безпеки призведуть до переобтяження ролі Альянсу. Альянс не може бути «пожежною командою» навіть попри зміни своєї політичної суті, яку, наразі, визначають як глобальну. А може не будемо ховатися за колективну відповідальність?, – і скажемо, що ми неготові довести зрілість своїх амбіцій… Як ото в анекдоті: Санта!, – Санта!, – Санта-Клаус!, – А я тебе таки спіймав!, – Ось як?Ну, так що ж, хлопчиську, тепер мені тебе доведеться убити…
Огляд знакових міжнародних подій «ПАНОРАМА МІЖНАРОДНОЇ ПОЛІТИКИ» підготовлено експертами ГНДО «Група стратегічних та безпекових студій»