Чергове розширення Європейського Союзу (ЄС) 1 травня 2004 року, в результаті якого до цієї організації приєдналось десять нових країн, не може не справляти певного впливу на будь-яку міжнародну організацію або об’єднання на Європейському континенті. Центральноєвропейська ініціатива (далі – ЦЄІ, Ініціатива), яка по своєму формату є найстарішою та найбільш субрегіональною організацією в Європі, також не є виключенням.
Перші кроки організації, починаючи з 1989 року, були пов’язані з реконструкцією політичних та економічних структур. Однак, політичні події, які розгорталися в Східній Європі (передусім, розпуск Варшавського Договору у 1991 та початок розвалу Югославії) змінили передумови співробітництва держав, які намагались йти шляхом демократії та ринкових реформ. ЦЄІ пройшла цікавий шлях становлення і розвитку, і, як здається, своїм досвідом і потенціалом може ефективно долучитися до втілення “Об’єднаної Європи”.
У складі ЦЄІ дві високорозвинені країни – Австрія та Італія – є “старими” членами Євросоюзу, 5 країн щойно вступили до ЄС (Польща, Чехія, Словаччина, Словенія, Угорщина). Ще дві держави є офіційними кандидатами на членство у Євросоюзі (Румунія та Болгарія), а ще п’ять охоплені процесом Стабілізації та асоціації для Балкан (Албанія, Боснія-Герцеговина, Македонія, Сербія та Чорногорія, Хорватія). Нарешті, три країни зі складу СНД – Білорусь, Молдова, Україна, які належать до категорії “сусідів” ЄС (в рамках програми “Розширена Європа – нове сусідство”), теж входять до Ініціативи.
Властивою, примітною рисою Ініціативи є її членська строкатість, яка дещо розмиває цілісне сприйняття організації в географічному та історичному сенсі. Ініціатива є комплексною, негомогенною структурою із 17 країн-членів й охоплює територію в 2,4 млн. км2, на якій проживає 250 млн. чоловік. Ці країни відмінні за рівнем економічного, технологічного, гуманітарного розвитку, приналежністю до політико-економічних і, навіть, геополітичних формацій. Принагідно зазначимо, що ЦЄІ є неповноцінною міжнародною організацією, оскільки не є визнаною з боку ООН – не отримала відповідного міжнародно-правового визнання, статусу. Таким чином, ЦЄІ необхідно розцінювати як міжнародний політико-економічний форум зі співпраці і розвитку. Разом з тим, Ініціатива має повноцінну Штаб-квартиру, розміщену в Трієсті (Італія). Її діяльність визначається директивами та розпорядженнями, які приймаються безпосередньо Комітетами, що дозволяє уникати тривалих ратифікаційних процесів, і що, у свою чергу, надає діяльності Ініціативи більшої гнучкості.
Отже, ЦЄІ є передусім зосередженням держав, які будучи істотно відмінними, об’єднуються у прагненні інтеграції в загальноєвропейський політичний та економічний простір і, як наслідок, в пошуку нових форм співробітництва між собою і Євросоюзом.
Однак, до останнього часу країни-учасниці ЦЄІ, з тих, які щойно вступили в ЄС, справедливо розглядаючи Євросоюз як фактор стабільності, тяжіли до хибного сприйняття його в якості панацеї від усіх проблем загалом. Так, наприклад, при спробі визначення актуальних завдань, які в недалекому минулому відносилися до першорядних для ЦЄІ, спостерігалося неминуче намагання пов’язати їх із підготовкою до членства в ЄС. Це призводило до деякого спотворення державної політики, особливо, як не дивно, у соціально-економічному секторі. Тільки зараз керівництвом цих країн робиться переоцінка набутого досвіду, що складає неабиякий інтерес і для України. Йдеться передусім про те, що держави Центрально-Східної Європи не особливо переймалися відповідальністю за змістовну якість політики реформ, наслідки постінтеграційних процесів та інші проблеми, які повною мірою проявили себе зараз. Для їх подолання необхідний цілком інший політичний підхід, на відміну від того, що лежав в основі доінтеграційної політики – сподівання на забезпечення суспільного розвитку через членство в ЄС. Насправді виявилося, що така позиція є “напівправдою”, оскільки зміни в сучасній парадигмі еволюції Євросоюзу передбачають надактивну поведінку суб’єктів політичного й економічного процесів, спрямовану не стільки на досягнення балансу у розвитку учасників ЄС, скільки на забезпечення росту його загальної політико-економічної потуги. Звідси – сподівання на “ефективну політику преференцій” в межах ЄС виявилися марними.
Таким чином, ЦЄІ отримала, можливо несподівано для самих учасників, нове поле для діалогу і кооперації у справі подолання постінтеграційних ознак “депресії / стагнації”. Активізація діяльності ЦЄІ у цьому напрямі отримала схвальне ставлення з боку Єврокомісії, яка вітає спроби нових членів ЄС при допомозі усталених країн ЄС (що входять до складу Ініціативи) здійснити економічне втілення якісних переваг (політичного, технологічного, фінансового, правового тощо) нового середовища функціонування (життя). Наразі спостерігається посилення регіональної когерентності, солідаризму, кооперації.
Тут варто було б зазначити, що зараз ЦЄІ перестала бути винятком, яким вона була раніше – з часу свого заснування у 1989 року. З того часу на теренах Північної, Східної і Південної Європи виникло ряд інших регіональних акторів таких як Рада держав Балтійського моря (РДБМ), Організація Чорноморського Економічного Співробітництва (ОЧЕС), ГУУАМ, Ініціатива зі співробітництва у Південно-східній Європі (ІСПСЄ) та інші.
В геополітичному вимірі, вивчення діяльності ЦЄІ, наштовхує на думку про схожість її формату із форматом дещо відмінної ідеї Балто-Чорноморського співробітництва (БЧС). У порівнянні з ЦЄІ, БЧС далеко до наявних політичних й організаційних здобутків Ініціативи. Можна сказати, що як ідеї вони між собою не є конкурентами, а відображають одну і ту ж геополітичну, геоекономічну і, нарешті – геокультурну суть. Тотожність їх є очевидною.
Примітно, що після цьогорічного розширення ЄС серед членів РДБМ залишилося лише чотири країни, які не належать до ЄС – Ісландія, Норвегія, Росія, Україна. Також цікавим видається те, що три з вище наведених держав входять у Програму ЄС “Північний вимір”, на відміну від України, яка до сьогодні була доволі активним членом РДБМ. Слід нагадати, що Програма “Північний вимір” спрямована на гармонізацію відносин і ресурсів, координацію різнорідних ініціатив задля забезпечення стійкого соціально-економічного розвитку регіону, відображає прагнення до розширення транскордонного співробітництва, подолання суттєвих відмінностей у соціально-економічному розвитку суміжних територій.
Обставина відчуженості України від вказаної Програми ЄС природно викликає не тільки здивування, а й висновок про необ’єктивну втрату шансів розширити рамки транскордонного співробітництва і набути власного практичного досвіду та культури європейської економічної співпраці. Участь України у “Північному вимірі” неабияк посприяла б утвердженню партнерських і союзницьких українсько-європейських відносин в цілому, не кажучи вже про необхідність покращення міжнародної ділової репутації України.
Цікавим також є той факт, що з одинадцяти членів ОЧЕС п’ять одночасно є членами ЦЄІ (Албанія, Болгарія, Молдова, Румунія і Україна). З числа 12 учасників іншої регіональної ініціативи – ІСПСЄ 10 також належать до ЦЄІ. Між останніми помітна деяка політична й організаційна спорідненість, яка зокрема виражається у нібито структурній нерозвиненості, що однак дозволяє уникати зайвої, передчасної бюрократизації виконавчих механізмів.
Приналежність одних і тих самих держав до різноманітних регіональних організацій неминуче призводить до сплетіння інтересів і діяльності, яка вимагає постійного узгодження – діалогу, спрямованого на досягнення компромісу і підтримки партнерських стосунків і забезпечення кооперації.
Чим раз ЦЄІ потрапляє у поле зору більш потужних чи усталених міжнародних акторів, до яких, передусім, варто віднести Адріатично-Іонічну Ініціативу, Процес співробітництва у Південно-Східній Європі, такі міжнародні організації як ОБСЄ, Раду Європи, Організацію економічного співробітництва у Європі. ЦЄІ привертає увагу також Європейського банку реконструкції і розвитку, Європейського інвестиційного банку, та нарешті таких світових структур як Організація з питань продовольства та сільського господарства ООН, Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки та культури, Світовий банк, які зараз розглядають низку можливих спільних проектів. Успішно відбувається кооперація ЦЄІ з Центром з питань запобігання злочинності ІСПСЄ та ОЧЕС, що бере в особі своїх уповноважених представників активну участь у засіданнях Робочих груп з питань енергетики і сільського господарства ЦЄІ.
З урахуванням уваги, якої надається ЦЄІ з боку міжнародної спільноти, можна дійти висновку, що Ініціатива має певні шанси утвердитися не тільки в якості регіональної європейської структури інтегрованої у політику ЄС, а й укласти більш масштабне партнерство. Особливо цікавим у цьому сенсі видається політичне зближення ЦЄІ з ОЧЕС, ІСПСЄ, РДБМ і ГУУАМ, між якими відчувається взаємне тяжіння до більш глибшої співпраці.
В свою чергу на цьому напрямі спостерігається парадокс, коли внутрішні організаційні переваги ЦЄІ виступають одночасно перешкодами для розвитку партнерства з іншими товариствами. Потребується підтримка високого рівня успішності перманентного політичного і ділового консультування – належного забезпечення процесу діалогу.
Регулярно проводяться зустрічі на рівні глав урядів (щорічно восени), міністрів закордонних справ (щорічно навесні), Комітету національних координаторів (кілька раз на рік) країн-учасниць ЦЄІ. Предметом їх консультацій є як актуальні політичні питання, так і широке коло питань співробітництва в економічній сфері. Спеціально для їх поглибленого опрацювання і обговорення сьогодні функціонує біля двадцяти Робочих груп ЦЄІ. В лютому 1996 р. в рамках ЦЄІ було створено постійно діючий Інформаційно-документаційний центр (ІДЦ), що розташований при Штаб-квартирі Ініціативи у Трієсті (Італія). ІДЦ надає інформаційні послуги державам-членам ЦЄІ з питань діяльності Ініціативи, а також соціально-економічного розвитку країн цього регіону. В 1997 році на зустрічі глав урядів держав-членів ЦЄІ було прийнято рішення про реорганізацію ІДЦ у Виконавчий секретаріат ЦЄІ.
Перспективи розвитку ЦЄІ тісно пов’язані із вдалим віднаходженням своєї ролі – позиціювання – передусім у системі європейських інституцій, що, вочевидь, полягає в успішному доповненні внутрішньої політики і механізмів зовнішньої взаємодії Євросоюзу. Ініціатива також відіграє важливу роль своєрідної школи з підготовки членства в ЄС та НАТО. Цю функцію вона виконує з самого початку свого заснування.
ЦЄІ всіляко уникає ризиків підміни ефективно діючих механізмів взаємодії в Європі, успішно віднаходить власні, незайняті ніші для діяльності, що зокрема підтверджується сучасним характером її поведінки. Ініціатива також уникає підміни двосторонніх каналів співробітництва, не втручається у виконання інших міжнародних зобов’язань держав-членів, має здобутки у створенні сприятливої атмосфери для вироблення політичних рішень, що мають застосовуватися по обидва боки нового кордону ЄС. До них відноситься політика лібералізації торгівлі та візового режиму, прикордонна співпраця, нові інвестиційні можливості, транспортна сфера, протидія міжнародній злочинності та нелегальній міграції.
Першотравневе розширення ЄС безсумнівно матиме для ЦЄІ суттєві наслідки. Останнім часом серед політиків та наукових кіл тривають дискусії щодо спільного пошуку шляхів уникнення небажаних наслідків розширення Європейського Союзу, зокрема уникнення появи нової лінії поділу Європи, запобігання виникненню торгових бар’єрів, тощо. Проте, як показує дійсність, здійснення такого роду заходів легше задекларувати, ніж імплементувати.
Ініціативи природно концентрується в межах розв’язання, передусім, проблем політики ЄС. В умовах неспіврозмірності статусу між ЦЄІ і ЄС ефект підпорядкування Ініціативи позиції ЄС чим раз посилюється і тому, з метою збереження потенціалу і перспективи ЦЄІ, постає необхідність впровадження нової складової механізму політичного обмеження надмірного впливу на розвиток ЦЄІ з боку Брюсселю.
Вбачається доцільним, щоби в майбутньому даний унікальний політичний форум не тільки зберігся, а й продовжив виконання місії “допоміжних курсів” для країн, які прагнуть набути членства у Євросоюзі і НАТО. Більше того, варто було б віднайти форми розвитку співпраці з країнами, які не планують інституційно долучатися до ЄС чи НАТО. У цьому ракурсі, видається цікавим вивчення можливостей ЦЄІ зіграти роль на кшталт колишньої Ради економічної взаємодопомоги (РЕВ). Адже, на наше переконання, виконання “доповнюючої функції” ЦЄІ в системі європейських організацій має бути тісно пов’язане із сприянням послідовному, наполегливому і повноцінному втіленню ідеї “Об’єднаної Європи”.
Наведене зумовлює необхідність в межах ЦЄІ розгорнути діяльність спрямовану, принаймні, на: (1) політичне сприяння прийняттю законодавчої бази ЄС, розширенню міжпарламентських зв’язків; (2) гармонійне поєднання власної політики розвитку з політикою ЄС; (3) співробітництво з ЄС через підписання спеціальних угод; (4) сприяння залученню країн Ініціативи до участі в проектах ЄС з питань регіонального і транскордонного співробітництва; (5) підтримці високого рівня внутрішнього політичного діалогу (що сповнений полеміки), і забезпечення відкритого діалогу з Єврокомісією, що мав би дати відповідь на питання збереження розумних меж в політичній дистанції між цими організаціями.
За таких умов перед ЦЄІ виникають нові важливі завдання. ЦЄІ виходить за межі ЄС, тобто вона є змішаною структурою, що поєднує країни різних регіонів Європейського континенту незалежно від їхнього нинішнього статусу у відносинах з Європейським Союзом. Подальший розвиток такої змішаної структури є надзвичайно важливим для майбутньої європейської ідентичності. ЦЄІ створює можливості для відкритого спілкування, вона спроможна зіграти суттєву роль у безпековій сфері – протидіяти небезпеці створення антагоністичних блоків та встановленню нової “Східноєвропейської стіни” у кілька сот кілометрів на Сході.
Під час цієї нової фази перед Ініціативою стає також завдання сприяти утвердженню гомогенності, солідарності та когерентності між державами-членами. Тобто ЦЄІ повинна своє майбутнє забезпечити через діяльність, зосереджену не стільки на участі у політичному процесі Євросоюзу, скільки на розвитку загальноєвропейського політичного процесу втілення ідеї “Об’єднаної Європи”. Як відомо, держави, які поки що залишаються поза межами ЄС, мають певні політичні та економічні проблеми. Це в свою чергу означає, що певну увага в діяльності організації мали б привернути так звані “країнм, які потребують особливої допомоги”. Йдеться про держави-члени Ініціативи, які мають прибуток на душу населення менше ніж 2000 дол. США (Албанія, Білорусь, Болгарія, Боснія і Герцеговина, Македонія, Молдова, Румунія, Сербія і Чорногорія, Україна).
Узагальнюючи наведене, слід зазначити, що зміни в європейському політичному середовищі ілюструють, що географічні кордони держав більше не збігаються з контурами найважливіших проблем, пов’язаних з екологією, безпекою, економічними і культурними феноменами.
Розширення зони ЄС не тільки автоматично зміщує зовнішні кордони Євросоюзу, але й робить їх більш протяжними й у відомому сенсі більш проблемними.
Що це означає для України? Взаємодіючи з Європою в різних її проявах, Україна неодноразово стикається з регіональними просторами, сконструйованими в значній мірі для амортизації можливих непорозумінь між “своїми” і “чужими”, “нами” і “ними”. У той же час ці регіональні простори виконують важливу роль “парасоль”, за допомогою яких Європа перевіряє серйозність наших намірів і їх забезпеченість політичною волею і ресурсами. З точки зору України (як мабуть і Європи), ці регіональні простори мають стати предметом не суперечок, а тісної взаємодії і плідної співпраці з Євросоюзом, як генеральним репрезентантом “Об’єднаної Європи”.
Україна, не маючи у близькостроковій перспективі реальних шансів стати членом ЄС, має всі підстави стати поважним учасником, принаймні, проектів транскордонного партнерства, розв’язання проблеми диверсифікації енергозабезпечення ЄС, втілення проекту ТRАСЕКА тощо. У силу цього Україна, як член Ініціативи, має брати незмірно більш активну участь в публічних дебатах, спеціалізованих конференціях, неформальному обміну думками, тобто в тих сферах, які непередбачені нормативно чи загальною політичною атмосферою/дисципліною інших форматів європейської взаємодії.
***
Українським політичним колам варто усвідомити ту обставину, що місце України в Європі буде залежати від її здатності до інтеграції, успішності участі в загальноєвропейському політичному процесі утвердження “Об’єднаної Європи”. Це вимагає продуктивного зближення зі вже існуючими в Європі трансрегіональними структурами такими як ЦЄІ і прагнути “звести “маленьку Європу” в середині України”. Видається, що у цьому роль Центральноєвропейської ініціативи для України важко переоцінити.
http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id=46&news_show_type=1