Чи є якась відмінність між корупцією в Україні та корупцією на Заході?
Як на мене, є, і доволі значна. На Заході хабар – це плата за ризик, на який чиновник йде, коли на чиюсь користь порушує закон. Це, так би, мовити угода. Я роблю тобі послугу і при цьому ризикую, а ти мені відшкодовуєш матеріально втрачені мною нервові клітини. Звісно – це ненормально, але якесь раціональне зерно, якийсь елемент ринку тут присутній.
Що ж до корупції на пострадянському просторі, то тут ситуація дещо інша. Тут хабар, далеко не завжди плата за ризик. Тут це своєрідна “мзда” – плата чиновнику, за те, що він сидить на своїй посаді. Отже, якщо на Заході хабар передбачає з боку його отримувача певну допомогу, то в Україні він передбачає, що той, хто бере хабара просто не перешкоджатиме. При цьому про ризик, як такий, йдеться мало.
А які внутрішні та зовнішні ризики для держави та її громадян пов’язані з розвитком в ній корупції?
Гадаю, що коли говорити про внутрішні ризики для держави, то ситуація в Україні є дуже показовою. Корумпованість владної верхівки, про яку у розпалі політичних криз говорять всі без винятку політики, веде до розчарування в суспільстві, до того, що держава як інститут втрачає своє сакральне значення. Більшість громадян, у свою чергу, починає послуговуватися принципами, які можна висловити формулою “я живу на території окупованій державою і веду проти неї партизанські дії”. Корумпованість у економічній сфері веде до того, що нівелюються всі спроби розвитку малого та середнього бізнесу. Ініціативні люди змушені або втягуватися у корупційні сфери, або ж шукати себе у інших царинах, почасти не на теренах неньки України.
Корумпованість системи освіти призводить до того, що різко падає рівень освіти, купуються дипломи, купуються дисертації. Все це призводить до того, що на міжнародній арені українські науковці, які не володіють жодною іноземною мовою (за винятком російської), які не мають уявлення про розвиток науки у світі, виглядають жалюгідно і смішно. І, як не прикро, саме так в очах міжнародної спільноти виглядає і держава, яку вони представляють.
Я вже не кажу про енергетичну сферу. Незрозумілі посередницькі схеми, до яких вдався український уряд в ході зимової енергетичної кризи, кулуарні домовленості з російським істеблішментом, про які нічого не відомо ані експертам, ані громадянському суспільству – все це було красномовним ляпасом і ЄС, і США, котрі тоді ще не втратили остаточно симпатій до “помаранчевої України” і хотіли допомогти. Тепер про таке бажання навряд чи йтиметься. Хоча, схоже, в Україні цим мало переймаються.
Так де знаходиться “больовий поріг” для суспільства щодо корупції, за яким механізм соціальної деградації влади та суспільства стане незворотнім?
Я не думаю, що за “больовим порогом” настане соціальна деградація суспільства. Як на мене, то більш ймовірним є інший сценарій розвитку подій, який умовно можна назвати операція “терпець увірвався”. Це тоді, коли переобтяжене корупційними схемами та корумпованими чиновниками суспільство не зможе більше виносити такого тягаря і почне боротися за зміни. Просто, якщо до “больового порогу” така боротьба може бути подібною до мирного і святкового “помаранчевого Майдану”, то за цим порогом боротимуться вже іншими методами. Вірогідність ескалації соціальних конфліктів в таких умовах значно зросте, а наслідки таких конфліктів будуть кардинальними.
Навряд чи такий поворот подій призведе до викорінення корупції як такої. Це можливо лише в ідеальній державі. Але щонайменше про ротацію еліти можна буде говорити. Чи пасує такий сценарій розвитку європейській державі? Навряд. Проте, з іншого боку, у більшості європейських держав і до “больових порогів” підходити не ризикують. Натомість, те що відбувається в Україні нагадує соціальний експеримент, ставити який взявся садист. Голівуд вже не раз демонстрував, за якими сценаріями такі події розвиваються далі. В більшості випадків жертва експерименту нищить свого творця.
З корупцією нерозривно пов’язують проблему тіньової економіки. Наведу цитату Розенфельда: “З тіньовою економікою не треба воювати, нею потрібно управляти”. Чи поділяєте Ви такий підхід?
Ну, щодо наведеної цитати – то складається враження, що в нашій державі тіньовою економікою керують вже давно і дуже успішно. Про це, принаймні, свідчить той рівень добробуту, яким зараз можуть похвалитися персонажі з Банкової та Грушевського. Але саме цей кричущий рівень добробуту, на тлі сталого згасання нації, на тлі зубожіння населення держави за периметром Києва і свідчить про те, що далі так продовжуватися не мало б. Проте, наступні вибори не скоро, тож сподіватися на якісні зміни найближчим часом не доводиться.
Розповсюдженою є думка, що тіньова економіка вічна, бо вічна мафія і ніхто її не знищить. І тут не допоможе підвищення витрат на утримання каральних органів, бо в Україні нині вже працюють у силовій системі мільйони людей, однак це не дає позитивного результату. Чи погоджуєтесь Ви з цим?
Передусім, каральні органи самі далеко не завжди можуть похвалитися ідеальною чистотою та блискучою репутацією. Окрім того, ще не забуті ті часи, коли каральні органи використовувалися як інструменти для підтримки не менш корумпованого владного апарату. Ну, а щодо вічності тіньової економіки та мафії, то тут напевно треба згадати про те, що як би там не було, а далеко не всі держави світу страждають на названі Вами хвороби. Відтак, треба дивитися на приклади країн, що змогли подолати цю проблему, і сподіватися на те, що Україна не зовсім відмінна від них…
Бесіду вела Оксана Гриценко