Ромська тематика останнім часом займає перші історінки європейської преси.
На думку голови Європарламенту Єжи Бузека, винувата криза: “Три, чотири роки тому це не так виділялося. Зараз же не вистачає робочих місць, добробут нижчий». Пару років тому насильні депортації, зметення нелегальних таборів бульдозерами, антиромська ксенофобська риторика цілком спокійно зійшли з рук уряду Берлусконі – європейці звикли до сумнівної ексцентричності італійського прем’єра. Тим часом нещодавнє виселення румунських ромів із Франції соціалісти з Європарламенту порівняли виселення з голокостом.
Щоправда, більшість сприйняла це як насмішку над трагедією часів другої світової, і осудила Париж не так різко. У відповідь на критику правозахисників Саркозі кивнув у бік Німеччини, де канцлерка Меркель, за його словами, теж збирається «виселити табори». Проте навряд чи це станеться.
Європейський парламент визнав таку практику порушенням європейського права та закликав країни-члени ЄС уртиматися від таких акцій. Єврокомісію ж критикують: нестача коштів, загроза громадським безпеці та здоров’ю не є виправданням для автоматичного виселення. А поки європейські чиновники готуються до великої спільної конференції країн ЄС та Ради Європи, щоб нарешті спробувати знайти загальноєвропейське рішення. З цікавістю на загальноєвропейський скандал спостерігають мешканці країн походження ромських мігрантів: поки з проблемами інтеграції вони не можуть справитися навіть з допомогою Брюсселю.
Ромська проблема в Словаччині – дуже частовживана фраза, що стосується і специфіки ромської меншини, і її стосунків із більшістю. Живуть словацькі роми переважно в нетрях латиноамериканського зразка чи в пошарпаних панельках, тільки що зима тут напевно холодніша. Ситуацію словацьких ромів описує одне опитування: 11% буває деякі дні без їжі, 26% жінок народжувало 6-10 разів, у 20,3% померло двоє дітей, а 28% малечі зовсім не ходять до школи.
За оцінками вчених, у світі живе близько 12 млн. ромів, з них 8 – у Європі. В Словаччині згадки про ромів сягають початку 14 ст., від 15 ст. по території Словаччини селилися родини музик та ковалів. В часи другої світової роми пережили голокост. В соціалістичній Чехословаччині тих, що вижили, визнали не етнічною групою, а соціальною, відтак їх намагалися соціально асимілювати. Після оксамитової революції роми змогли офіційно функціонувати як етнос та розвивати свою культуру. В 1991 році під час перепису населення нарахували 75 802 (1,4%) ромів, в 2001 – на декілька тисяч більше. Проте реально їх більше: експерти кажуть про 300-350 тис. За даними ромських організацій, тільки в «етнічних гетто» їх мешкає 180 тис., більшість живе лише з соціальної допомоги. Передбачається, що в 2035 році ромів у Словаччині буде десь 11%.
Більша частина ромів зазвичай зголошується угорцями, дехто – словаками. Останніми роками почастішала «мімікрія» під південні європейські народи: освічені, заможні роми чи ті, що в змішаних шлюбах, називаються болгарами, італійцями. Лише б не асоціюватися з «небезпечною біднотою». Членство країни в ЄС відкрило нові можливості. Наприклад, родина переїжджає в Італію, свідоцтва про народження дітей італійське, їм дають італійські імена. Навіть повертаючись в Словаччину вони дотримуються версії про своє італійське походження. І їх можна зрозуміти. Коли в Україні можна з гордістю розважати знайомих історіями на кшталт «мій прадід Василь Циган…», то в Словаччині реакція може бути насторожена.
Словацьких політиків звинувачують в тому, що вони до останньої можливості роблять вигляд що проблем з ромами нема. Великою мірою тому, що бояться за спроби змін отримати звинувачення в расизмі чи екстремізмі. Неправильно постійно давати бідним гроші, треба створити для них роботу, але на значні реформи політики не зважуються. В часи фінансової кризи шукають рішення простіші – як зекономити. Наприклад, у відпустці по догляду за дитиною тим, хто не працював, платять менше (164, а не 250 євро). Правда, під цю економію потрапили і мами-студентки. Намагаються прослідкувати, щоб ті, хто виїжджає в інші країни ЄС, не отримували соціальних виплат в обох країнах. Фонди від ЄС кидають на будівництво житла та інфраструктури, але все це досить швидко руйнується, а роботи так і нема. За словацьким законодавством роми мають права, вищі за стандартні – але через безробіття в їхніх громадах росте відчуття дискримінації.
У місцевій пресі все частіше намагаються не згадувати етнічність, щоб дотриматися політкоректності, але напруженості це не зменшує: можна здогадатися, про кого йдеться за визначеннями «соціально слабші громадяни» та «соціально непристосовані». На вулиці можна почути зневажливе «чєрнота». Цікаво, що різні дослідження по різному оцінюють ксенофобскість словаків: хто вважає сильною, хто слабкою. З власного досвіду, до іноземців, в тому числі українських, російських, молдавських імігрантів ставляться переважно доброзичливо. Та й про проблеми у ставленні до неєвропейських імігрантів не чути. Угорсько-словацький конфлікт – суто політичний витвір. Як сусіди словаки й угорці мирно співіснують. Лише коли йдеться про ромів, напруження зростає. Серед словаків, угорців та інших громадян Словаччини 80% заявляють, що вони дистанціюються від ромів, а 30% – неприязно до них ставляться.
Значною мірою й справді винна криза. Безробіття в Словаччині одне з найвищих у Європі, сягає 13%. Причому уряди традиційно намагаються маніпулювати статистикою. Випускників не реєструють безробітними ще два місяці після випуску – вважається що це канікули. Випускники вузів можуть влаштуватися на шестимісячну «практику для випускників» – знайти працедавця, а зарплату платитиме йому місцева фірма. Тільки зарплата це менше 187 євро на місяць, і у місцевої влади грошей на 6 місяців може не вистачити. На такий заробіток, так як і на офіційний прожитковий мінімум 185,38 євро, можуть жити лише таргани. До того ж молоді до 26 років допомога по безробіттю не виплачується – батьки мають утримувати.
Безробітні словаки їдуть у пошуках праці в Австрію, Британію. Значна частина – нелегально. Невеселі перспективи, наприклад, 50-річної словачки, посаду якої скоротили, до пенсії ще 12 років, а роботи нема. Вихід – двотижневими змінами нелегально працювати нянькою\санітаркою в Австрії. Пенсія буде, скоріше за все, мінімальною. Зараз 20 тис. осіб отримує пенсію нижче прожиткового мінімуму. Уряд обіцяє підвищити до 220 євро. В такій ситуації виплати ромам: по безробіттю, на дітей, по інвалідності, а також витрачені кошти на побудову для них соціальних будинків та програми інтеграції починають дуже дратувати решту населення. Бідність доброзичливості сприяє радше в казках, а не в реальному житті. Коли в бюджетах катастрофічно не вистачає грошей, обивателю шкода кожного витраченого з його кишені (податків) євро. Особливо, коли є велика підозра, що це євро потрапить до чиєїсь лівої кишені.
Міністерство праці торік витратило на створення робочих місць для ромів біля 23 млн євро, міністрества освіти та охорони здоров’я – ще 4,6 євро. Зараз влада обіцяє виправити старі помилки, коли третина грошей з «ромських» проектів йшла на їх адміністрування. Ромські організації скаржаться, що комунікація між ними та владою майже нульова. Тим часом вони сваряться між собою і ділять єврофонди. Нещодавно телеканал «Маркіза» спробував провести розлідування, куди пішли гроші з фондів ЄС. Вони спробували дізнатися, що зробили декілька організацій, котрі отримали гранти по 250-280 тис. євро. Кого за юрадресою взагалі не знали, хто переслав із запитаннями до третіх осіб або просто відмовився надати інформацію, що опосередковано підвердило підозри у розкраданні сотень тисяч євро. При цьому Єврокомісія за всі роки зробила в Словаччині тільки одну перевірку, та й то лише проектів з підтримки зайнятості. Тим часом на 2005 – 2015 рр. з фондів ЄС виділено на інтеграцію ромів Центральної Європи та Балкан більше 200 млн. Євро.
Незважаючи на витрачені кошти, особливо економічно й соціально складна ситуація на сході, де живе більшість ромів. Їх поселення перетворюються в гетто. Найяскравіший приклад – мікрорайон Лунік IX в Кошицях, де мешкає більше 5 тис. ромів, з них 99% – безробітні. В квартирах їх може бути і п’ятнадцятеро, щороку народжується 150 – 170 дітей. У маленьких містечках, де будинки ромів стоять впритул до інших, почали будувати мури. Від 2005 збудували вже пять «оборонніх стін». Зараз двометрового муру вимагють від місцевої влади мешканці Вельких Капушанів: скаржаться, що сусіди-роми крадуть у них майно, засмічують територію, застрашують. Роми запевняють, що це не вони , а зайди бешкетують. У влади ж на той мур зайвих 12 тис. немає. Чи не дійде до конфлікту? Влітку 2009-го, коли двоє молодих ромів побили і скалічили пенсіонера на сході країни, вже доходило до невеликих, але скандальних антиромських демонстрацій за участю словацьких правих екстремістів. Події цієї осені оптимізму не приносять.
Стрілянина в Девінській Новій Всі, де пенсіонер застрелив шістьох сусідів-ромів та одну випадкову жертву. Перший жень трагедії і влада, і медіа намагался уникнути згадок про етнічність. Чеська газета «Господарске новіни» прямо заявила, що словацька влада навмисне приховала інформацію – боячися міжетнічного напруження і не в змозі щось виправити. По країні повзли чутки: з одного боку, що злочинець був расистом, ненавидів ромів і конфліктував із ними. З іншого – про те, що жертви були наркодилерами, що зробили з того пенсіонера майже раба. В результаті, що там сталося насправді, мало кого цікавить, вистачає чуток на будь який смак. Пару тижнів по тому в центрі країни, Прієвідзі, хтось стріляв по будинку «соціально слабкіших», на щастя, без жертв. Хто стріляв – не відомо. Може, й свої – але підгрунтя розмовам цей випадок дав.
Більшість знавців сходиться на думці, що ромська проблема в Словаччині – соціальна, а не етнічна. Схоже, що вони мають рацію: в протестах проти будови по сусідству житла для «соціально слабкіших» обєднуються і всі сусіди, втому числі і благополучні роми, яким не хочеться, щоб їхню репутацію зіпсували проблемні єдинокровці. Останній приклад – це мешканці підтатранського містечка Подолінець. Словаки там з запалом говорять про «порядних ромів», своїх сусідів, з якими нормально живеться. Звісно, якась частка погорди в цьому ставленні є. Про «порядних словаків\мадярів» так не скажуть, вони апріорі вважаються порядними, якщо не довели протилежне.
Дуже живучі стереотипи, і міряються ними часто і соціально адаптовані роми: «брехню, кочівництво, злодійство мають в крові», «поколіннями живуть на соціалці з наших податків», «більшість має кримінальні нахили і уникає праці». Роми жаліються, що за гіршими представниками етносу судять про всіх, і що роботу через це в Словаччині знайти важко. Виїжджаючи до Британії, вони знаходять роботу і відкладають гроші для повернення додому. В селі Павловце над Угом, що близько українського кордону, половина з 3-тисячної ромської громади були на заробітках в Донкастері, попривозили грошей та набудували собі будиночків схожих на ті, що українські заробітчани будують. Ситуація схожа на анекдот часів соцтабору: запитують цигана, де йому ліпше, в Чехії чи Словаччині? Він каже: В Чехії, в Словаччині я тільки дурний циган, а там – товариш зі Словаччини!
Альжбета К., вчителька:
Років тридцять тому ситуація серед ромів була ліпшою. Хоча й мали тоді ще більше дітей, аніж зараз, легше вписувалися в суспільство. В моєму рідному селищі було три ромські родини. Одна з них збудувала власний будинок, всі десятеро дітей нормально ходили до школи. Молодша дочка була моєю однокласницею, вона закінчила обов’язкові дев’ять класів – середню школу – та вступила до якогось училища. Як зараз мені здається, ніяких преференцій наші-сусіди не отримували, то й ставлення селян було нейтральним.
А ось двадцять років тому, після перевороту, система соціального захисту змінилася. Якогось дня на початку 90-х на пошті почула, які соцвиплати отримують роми. На дітей платили тоді досить непогано, а оскільки у ромів їх було чимало, то траплялося, що отримували в декілька разів більше, ніж заробляла середня родина в країні. Оце, думаю, і розбестило багатьох: без праці отримують гроші, не мають жодної мотивації, на дітей виплати не витрачають – відтак частина їх опиняється в притулках. В дитячих будинках переважають ромські дітки. Звісно, є і виключення з такого сценарію, котрі вивчаться та успішно працюють, але це радше винятки, і їх дуже мало.
У середній школі серед ромів високий рівень невідвідування. Одним доводиться доглядати молодших братиків-сестричок, а інші лишаються вдома просто так. Проте завжди приносять довідки від лікарів, що були хворі. Лікарі ж видають ці довідки як тільки їх попросять, бо бояться проблем з ромськими родинами.
До школи роми часто перестають ходити ще в 5 – 7 класі, а як ходили 9 років – то це вже багато. Дванадцять років мало хто з них вчиться. Чим менше діти вчаться, тим раніше починають статеве життя. Не рідкість коли дівчата йдуть в декрет недовчившися до 9 класу. Школи, в свою чергу, намагаються позбутися проблемних учнів, і допомагають їм скоріше вступити до училища. 90% ромських дітей вчиться в «спеціальних школах» для дітей із вадами розвитку, але таких дуже багато. Це школи з гратами на вікнах. Після такої освіти дитина стовідсотково поповнить лави вічно безробітних.
Майже третина ромів мають проблеми з письмом, стільки ж – з читанням. А 5% може лише підпис свій поставити. Хоча в принципі, держава допомагає ромам, які хочуть вчитися. Батькам лише треба отримати довідку, що вони походять «із соціально слабшого середовища». Ще як були крони, то за обід вони платили 1 крону, а на канцтовари їм давали 500 крон. В Євро це десь 3-4 центи та 16,50.
Словацькі роми ліпше за інших співгромадян інформовані про свої права та вміють ними користуватися. А найгірше, коли їм щось “не вигоряє”, то моментально атакують, говорячи про дискримінацію, називають людей расистами. Мені довелося бачити як лікарі вибачалися, що пропустили на огляд ромів з дитиною, з якою нічого поважного не трапилося, попереду немовляти з серйозним випадком. І лікарям, і батькам не хотілося вляпатися в скандал. Взагалі, більшість людей боїться мати справу з ромами. Від поліції допомоги мало, справи, пов’язані з крадіжками та, навіть, з грабунком, по можливості не відкривають. Та й взагалі натрапити на таких можна, що злочинцям на руку грають.
Роми визнають лише авторитет своїх, а білих «гаджів» не поважають. У нас в місті є одна родина «головнокомандувачів». Знаючи, що вони керують ромською спільнотою, місто доручило їм організовувати своїх людей на громадські та рятувальні роботи. Проте на посади в соціальній службі, поліції, інших адміністраціях освічених ромів не вистачає, от і ростуть проблеми з комунікацією.
Скорочений варіант статті опубліковано в “Українському Тижні”