Незважаючи на те, що Румунія та Україна сусідні держави, дух конкуренції та взаємна демонізація завжди брали верх у відносинах, не даючи їм змоги перейти на рівень повноцінного стратегічного парнерства і уподібнитися традиційно-зразковим польсько-українським відносинам.
І в Україні і в Румунії переконані, що на заваді цьому стає складне історичне минуле, взаємні негативні стереотипи, домінування у середовищі політичних еліт обох держав «яструбів».
Візити високопосадовців з Румунії до України та з України до Румунії супроводжуються скандалами та інтригами, сповнені взаємної недовіри.
Не став виключенням і нещодавній візит до Києва міністра закордонних справ Румунії Теодора Баконскі. Незважаючи на позитивну налаштованість обох сторін на плідний діалог, інформаційне тло візиту формувалося на основі конфронтаційної парадигми. Спершу, у переддень візиту румунського міністра у Чернівцях з’явилися листівки із написом румунською мовою «Тут Румунія» та «Бесарабія це Румунія”. (слід додати, що саме того дня у Чернівцях перебував й президент України). Незважаючи на те, що у місті ці листівки бачили лише у двох місцях – у районі залізничного вокзалу та таксопарку, де вони за інформацією місцевих ЗМІ провисіли не більше ніж 15-20 хвилин і листівки не містять жодної інформації про того, хто їх розповсюдив, ця новина була розтиражована у провідних українських ЗМІ як сенсаційна і була витлумачена мало не як прояв агресії з боку Бухаресту. При цьому, нікому не спало на думку провести класичну аналогію з написом на паркані, який не завжи відповідає тому, що знаходиться за парканом.
Безпосередньо в день візиту відбулась іще одна подія, що привернула увагу медіа. Нею стала проведена Українським єврейським комітетом конференція присвячена Голокосту і злочинам Румунії проти євреїв, що мешкали на території нинішньої України та Молдови. Резолюція конференції, що зібрала понад 70 учасників закликала Румунію вибачитися за злочини проти євреїв. Окрім того, учасники конференції висловили своє обурення тим, що у заході не взяв участі Посол Румунії (незважаючи на те, що в день приїзду свого безпосереднього шефа з Бухаресту Посол Румунії, скоріше за все був залежним від протокольних вимог і не міг бути вільним розпорядником свого часу). Поміж тим, учасники конференції, схоже, не врахували, що й справді у середині 2002 року тодішній президент Румунії Іон Ілієску спробував заперечити факт Голокосту на території Румунї, проте це викликало шквал критики серед істориків, що змусило румунського лідера погодитися на формування незалежної Комісії, завданням якої було вивченя згаданої проблеми. Комісію очолив Нобелівський лауреат Елі Візель. Вона поєднала експертів з Румунії, США, Ізраїлю, Франції та Німеччини і висновок її роботи був однозначним – Румунія режиму Антонеску винна у геноциді євреїв. Проте, відповіддю на цей висновок стало не замовчування злочинів, а те, що дату оприлюднення Звіту Комісії 9 жовтня за рішенням румунського уряду відзначають як День пам’яті Голокосту. Понад те, коли у листопаді 2004 року Елі Візель представив Звіт румунському президентові, той вибачився за роль, яку зіграла у злочинах Голокосту його держава. Серед висновків Комісії містилася також вимога про оприлюднення Звіту та його поширення. Президент Ілієску погодився з цією вимогою і Звіт румунською та англійською мовою було передано до усіх бібліотек Румунії, шкіл, універститетів, інших навчальних та дослідницьких закладів. Понад те, Румунія увійшла до міжурядової структури – Міжнародної робочої групи з освіти, пам’яті і дослідження Голокосту (Task Force for International Cooperation on Holocaust Education, Remembrance, and Research), до якої, до речі, Україна не входить.
Звісно, формально обидві згадані вище події не завадили проведенню переговорів і ухваленню двосторонніх рішень, але як-то кажуть осад лишився.
А між тим, як засвідчило експертне опитування проведене Групою стратегічних та безпекових студій в рамках проекту «Відносини Україна – Румунія: бачення, перспективи, пріоритети», тоді як у Києві та Бухаресті експерти та політики захоплюються історичними ретроспективами, їх європейські колеги вже перегорнули цю сторінку і більшою мірою зважають на глобальні проблеми і вироблення спільних підходів до їх подолання, а натомість суперечки України та Румунії подекуди розглядають як ознаки інфантильності, незрілості політичних еліт, що подекуди призводить до відповідного ставлення…
То може й українцям з румунами слід відмовитися від взаємних звинувачень та копирсань у минулому, перегорнути сторінку і будувати нові відносини, спрямовані на глобальні цілі і притаманні справді європейським державам? Чи все ж таки жага до дешевих сенсацій й надалі забезпечуватиме аудиторію для свідомих та несвідомих провокаторів і «потішний статус» України та Румунії в очах сучасної Європи?
http://www.gsbs.org.ua/wp-admin/post.php?post=880&action=edit