ГСБС

Передісторія

Останні роки Європа дедалі більше прагне набути на міжнародній арені якогось визначеного статусу. Причому, європейському ядру хочеться, щоб цей статус був лідерським. На перший погляд, ресурсів для цього вистачає – в економічному плані ЄС наразі чи не найуспішніше міждержавне утворення. Проте, конвертувати ці ресурси у вкрай капіталомісткий ВПК вдається європейцям погано. На заваді стоїть і менталітет мешканців “старої Європи”, які вже звикли жити в своє задоволення з відносно малими оборонними витратами, і завжди поміркована позиція ЄС щодо конфліктів, врегулювання яких намагаються здійснити, передусім, дипломатичними шляхами, і позиціонування себе, на противагу Сполученим Штатам, не силовим, а моральним лідером міжнародної системи.

Здавалося б, за таких умов, будь-які проекти, що мають на меті перехопити в американців ініціативу у високотехнологічній військовій сфері, наперед приречені на поразку. Власне, здавалося, що повне фіаско чекає і на багатостраждальний проект “Галілео”. Рішення про створення цієї навігаційної системи було прийнято на самміті ЄС у Барселоні (2002). Ініціатором проекту виступила Європейська Комісія спільно з Європейським космічним агентством.

Навігаційні супутники можуть точно вказати географічне місце розташування будь-якого об’єкта на Землі і тому використовуються як у цивільних, так і військових цілях. Проект помітно “пробуксовував” через нестачу коштів на його втілення і відсутність згоди між учасниками проекту щодо його цільового призначення. Зокрема, складалося враження, що французька сторона розглядає його виключно як альтернативу американській глобальній системі позиціонування і як один з наріжних каменів воєнно-політичного становлення ЄС.

Лише наприкінці лютого 2002 року у проекті мало місце позитивне зрушення. Воно було пов’язане з тим, що німецький уряд виділив свою частку, у розмірі 391,5 млрд. дол. на його фінансування. Німецьке рішення свідчить про  перемогу позицій країн налаштованих на конкуренцію із США, над тими державами, які були більше занепокоєні станом свого бюджету. Він також засвідчив усвідомлення лідерами європейських держав неможливості уникнути технологічної залежності від США без бюджетних витрат.

І хоча американці продовжували наполягати на тому, що частоти на яких працюватиме європейська супутникова навігаційна система можуть ставати на заваді військовим США, а сам проект підважує позиції монополіста у галузі – американської GPS, наразі є підстави говорити, що з 2008 року європейська навігаційна система почне свою роботу. Тим більше, що росіяни, ймовірний регіональний конкурент “Галілео” зі своєю системою GLONASS підтримали європейський проект (оскільки GLONASS, контрольований російськими військовими, не є продуктом “на продаж”).

Має право на існування припущення, що втілення проекту отримало шанси на успіх ще й через те, що, незважаючи на категоричність позиції французів, проект виявився привабливим для європейців не стільки воєнно-політичною стороною справи, скільки її комерційними аспектами. Адже, як вже зазначалося, супутникова мережа буде спроможна не лише на відстежування воєнних об’єктів, але й на навігаційне обслуговування рейсів комерційних авіакомпаній та обслуговування корабельних шляхів.

Саме на цій підставі, відійшовши від тези, що проект має бути суто європейською демонстрацією технологічних м’язів Сполученим Штатам, європейці зголосилися долучати до створення навігаційної системи і треті сторони, як от Китай та Ізраїль, з якими вже підписано угоди щодо співпраці по проекту, а також Індію, Росію, Бразилію, Південну Корею, Мексику та Австралію.

У разі успішного втілення проекту, сигнал “Галілео” отримуватимуть близько трьох мільйонів користувачів, а прибутки становитимуть на 2010 р. близько 250 млрд. дол. на рік. До того ж, необхідність створення належної інфраструктури для обслуговування проекту надасть можливість працевлаштувати понад 150 тис. кваліфікованих спеціалістів.

Динаміка співпраці України з євроатлинтичною та європейською спільнотою у космічній сфері

Україна, враховуючи її науково-технічний потенціал активно співпрацює з НАТО та ЄС у сфері космічних програм. Провідною установою у цій спіпраці є Національне космічне агентство України (НКАУ). Зокрема до здобутків цього органу можна віднести угоди з окремими країнами-членами НАТО щодо співробітництва у використанні космічного простору у мирних цілях. Ведеться робота щодо втілення спільного проекту КБ ім М.К.Янгеля та НАТО спрямованого на створення Міжнародного полігонного вимірювального комплексу (м. Павлоград).

Щоправда, Україна наразі не долучена до проекту “Галілео” тією мірою як вищеназвані треті країни. Це, звісно, не є підставою говорити про те, що співпраця між нами та європейцями у космічній сфері не відбувається.

Розширення ЄС, його політика Ширшої Європи/Нового сусідства, План дій, що розробляється в рамках зазначеної політики, відкривають нові можливості для подальшого розвитку конкретної співпраці. Зокрема, й щодо

поточного та перспективного співробітництва між Україною та ЄС у сфері космічних досліджень.

Між Україною та ЄС укладено Угоду про наукове та технологічне співробітництво. Зараз у Верховній Раді перебуває проект Закону про  ратифікацію Угоди про відновлення Угоди між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво.

Відповідно до статті 1 зазначеної Угоди, Угода між Україною та Європейським Співтовариством про наукове і технологічне співробітництво, яка була підписана 4 липня 2002р. в м. Копенгагені та ратифікована Законом України від 25 грудня 2002р. №368-IV і термін дії якої (відповідно до  положень її статті 12) закінчився 31 грудня 2002р., має бути відновлена на додатковий п’ятирічний період.

Завершується робота над спільним Планом Дій по поглибленню співробітництва між Україною та ЄС у сфері науки та технологій, в якому вагоме місце відведено космічним дослідженням.

І це лише початок діяльності України в європейському напрямку, на якому ще треба зробити немало роботи. Адже, хоч як це не дивно, з ЄС в України найменш розвинені зв’язки, якщо співставляти з рівнем співпраці зі США, Росією, Бразилією або Китаєм.

При цьому на рівні урядів і національних космічних агентств не було жодних угод, хоча до ЄС входять 15 космічних держав, першість серед яких упевнено посідає Франція.

Упродовж останніх десяти років були візити фахівців Національного космічного агентства України до європейських країн, їхніх – до нас. Обговорювались важливі питання. Але вдалося хіба що закласти основи співпраці у деяких міжнародних інституціях.

Перспективи участі України в проекті “Галілео”

Як вже зазначалося, ЄС змагається зі США, оскільки хоче підвищити власний рівень космічних досліджень і технологій, з метою комерційного використання космосу. Тому мета Європи – залучити якомога ширше коло фахівців з інших країн до розробки нових технологій. ЄС (у своїх принципах космічної стратегії) визнав Україну як третього за важливістю партнера (після США та Росії). Така оцінка відображає новий погляд ЄС на Україну.

Готовність Європи до співпраці з Україною проявилася і в тому, що 2 вересня поточного року Європейська Комісія прийняла рішення розпочати з Україною переговори щодо підписання Угоди про співробітництво у розвитку цивільної глобальної навігаційної системи. Як заявила Віце-президент Європейської Комісії Лойола де Паласіо, можливість підписання таких угод є свідченням широкого інтересу міжнародного співтовариства до проекту “Галілео”.

Єврокомісія планує розпочати переговори наприкінці вересня цього року. Цьому передував ряд заяв українських посадовців про бажання долучитися до проекту. Участь у проекті передбачає спіпрацю у промисловій сфері, сфері досліджень і наукових розробок з питань стандартизації, регіональну моніторингову співпрацю та фінансові інвестиції у проект “Галілео”.

Європейська Комісія наголошує на тому, що сприймає Україну як одну з восьми космічних держав, чий технологічний потенціал у сфері космічних технологій і навігаційних технологій, які цікавлять ЄС в рамках проекту “Галілео” зокрема, дозволяє їй брати у проекті активну участь.

Наразі фахівці НКАУ працюють над адаптацією наявної в Україні системи навігації до європейської. Щоправда, на рівні НКАУ питання участі України в проекті “Галілео” не вирішується, оскільки передбачається грошовий внесок у проект країни-учасниці. Тому остаточне рішення ухвалить уряд з урахуванням позиції Міністерства транспорту.

Дуже хочеться вірити, що уряд знайде час, попри всі передвиборчі баталії, щоб приділити належну увагу та віднайти кошти для згаданого проекту. Адже за багатьма критеріями Україна є далекою від європейських стандартів. Тому в найближчий період часу навряд чи можна розраховувати на якісь значні здобутки на теренах європейської інтеграції. Однак, впродовж періоду становлення ЄС, продемонстрував свій інтеграційний потенціал т.зв. “spillover effect”, коли співпраця у одній галузі вела до розвитку співробітництва у інших і в результаті до повної інтеграції. Проект “Галілео” видається таким, що міг би стати гарним каталізатором такого ефекту для України. А у разі “загальмованої реакції” на європейські ініціативи, Україна може надовго втратити можливість участі у розвитку перспективного напряму європейської науки.

http://www.ea-ua.info/main.php?parts_id=5&news_id=41&news_show_type=1

Запитання „Телекритики”: – Що, на вашу думку, означатиме для країни можливе неприйняття конституційних змін з політреформи? Якщо це питання не буде результативно переголосоване у ВР – якими будуть подальші дії можливих кандидатів у президенти України

Відповідають: Сергій Герасимчук, Кость Бондаренко, Олександр Сушко, В’ячеслав Піховшек, Володимир Малинкович, Володимир Сівкович, Олексій Мустафін. Відповідають: Сергій Герасимчук, Кость Бондаренко, Олександр Сушко, В’ячеслав Піховшек, Володимир Малинкович, Володимир Сівкович.

Сергій Герасимчук, експерт Групи стратегічних і безпекових студій:

– Сам факт непроголосування у Верховній Раді змін до Конституції ще не є доконаним, отож говорити про нього зараз не можна. Після миттєвого шоку, який відчула більшість відразу після голосування, після заяв про поразку влади народні депутати – прихильники реформи – оговтались і розпочалося втілення нового сценарію. Йдеться про повторне голосування по проекту Закону 4105, причиною якого називаються порушення норм регламенту.

Тобто, не виключено, що голосування у четвер обернулося лишень генеральною репетицією, а разом з тим і перевіркою на міцність рядів більшості. Аналогію з генеральною репетицією викликав і загальний спокій у кулуарах в день голосування, і незначна кількість прихильників опозиції під стінами Верховної Ради.

З високою ймовірністю можна говорити про те, що політичну реформу буде реанімовано і історія знайде своє продовження. А відтак, діючі передвиборчі стратегії будуть ще на деякий час пролонговані.

Несподіваний для влади негативний результат роботи депутатів більшості під куполом, водночас, став сигналом того, що проект конституційної реформи був недостатньо узгоджений із усіма зацікавленими особами і, можливо, “утримання” від голосування ряду депутатів з фракції ППУ і Трудової України є пробним каменем, який у не такій віддаленій перспективі може перерости на серйозну претензію щодо отримання більш самостійної ролі в рамках більшості. І далеко не випадковим у цьому контексті видається неголосування обох Деркачів. Бо коли відхід від генеральної лінії дозволяють собі такі значні фігури, то це вже є знаком, що сама генеральна лінія потребує певної корекції.

Кость Бондаренко, політолог:

– Дуже хотів би помилитися у свої прогнозах. Але мені здається, що цей факт означає можливість розкручування варіанту третього терміну президентства Леоніда Кучми. Пояснюю чому. Річ у тім, що у даному випадку політреформа була лакмусовим папірцем, а саме – закладала велике протиріччя і велике конфліктне поле між основними суб’єктами і гравцями на політичній арені. Прем`єр-міністр конфліктував би з Президентом, Президент – з парламентом, у парламенті, скажімо, депутати постійно конфліктували б із керівництвом політичних партій, і так далі. Тобто була би велика війна всіх проти всіх. Це те, що залишив би Президент після себе своєму спадкоємцеві, в разі, якщо б він не йшов на вибори.

З іншого боку, є всі підстави вважати, що Леонід Кучма вже з самого ранку знав, що реформа буде провалена. Дуже є багато таких певних моментів, які вказують на це. Відомо, що Леонід Кучма проводив консультацію з окремими народними депутатами, при цьому він їх не переконував у тому, що вони мають голосувати. Далі – він проводив певні консультації з Володимиром Литвином, а також дуже близькі до Кучми батько і син Деркачі не брали участі у голосуванні – оці факти показують, що Леонід Кучма, можливо, дав десь добро на те, що політична реформа має буде проваленою. І це може свідчити, що фактично Леонід Кучма не полишає надії на балотування на третій термін.

Крім того, суттєво зростає роль Володимира Литвина. Литвин, очевидно, зараз стане доволі самостійною фігурою, він показав, що уміє вміло маніпулювати парламентом, уміє вміло проводити ту чи іншу вигідну йому або, скажімо, Президентові лінію. Як спікер він став чимось середнім між Олександром Морозом і Іваном Плющем, двома легендарними спікерами. І тепер його роль зростає, і він, очевидно, буде мати свою суттєво впливову силу і групу в парламенті, завдяки якій він буде проводити ті чи інші політичні рішення, впливати на політичне життя України, в тому числі в ході президентських виборів.

Розмови, які зараз ведуться про третю силу в політиці, в основному ведуться з прицілом на те, що в цій силі буде брати участь ряд політиків, в тому числі і Литвин.

Це два основні моменти, які випливають з цієї ситуації. І ще одне – провал політреформи свідчить про те, що, очевидно, тепер настає поступовий занепад ери Віктора Медведчука у великій українській політиці. Медведчук зараз, очевидно, зробить певні кроки для того, щоб відійти з активної політики у тінь хоча б на деякий час, оскільки це дуже великий удар по ньому і по його структурах. І вже можна однозначно прогнозувати забуття чи політичну смерть для такої фігури, як Степан Гавриш.

Олександр Сушко, директор Центру миру, конверсії та зовнішньої політики України:

– Учорашнє нерезультативне голосування по політреформі означає невдачу найбільш масштабного політико-технологічного проекту влади останніх двох років. Це – особиста політична поразка В.Медведчука та СДПУ(о). Це тактична перемога опозиції в тому сенсі, що поразка влади є перемогою опозиції. Але в політиці однозначною перемогою опозиції є лише прихід до влади. Тому це ще не перемога, а, скоріше, “антипоразка”.

Ставки на президентську кампанію зростають. Сьогодні додатковий адреналін відчувають ті команди, які мають готових кандидатів у президенти, насамперед Ющенка і Януковича. Перші це демонструють, другі – приховують. Донецькі впритул наблизились до своєї мрії – мати свого шефа єдиним кандидатом в абсолютні президенти України зразка Кучми. Єдине, що може завадити їм – рішення діючого Президента йти на третій термін, ймовірність чого істотно зростає.

Питання єдиного кандидата почне розглядатись негайно. Йдеться про рішення особисто Президента. Якщо реформа похована остаточно, то протягом місяця Кучма визначиться: або йти самостійно (і стати невизнаним невиїзним Лукашенком-2), або ставити на Януковича. Хоча можна очікувати й чергових нестандартних кроків Медведчука.

В’ячеслав Піховшек, головний редактор „ТСН”, телеканал „1+1”:

– По-перше, коротко про процедурний бік голосування 8 квітня. Вже бачу із перших коментарів, що ті, хто був і є проти реформи, тиснутимуть саме на це. Чому? Як вони говорять, і це правильна позиція: демократія – це процедура. Це, ще раз кажу, правильна позиція, але не вичерпна позиція. Правильна позиція: демократія – це суть змін плюс процедура.

Невдача голосування може пояснюватися або діями чи бездіяльністю мажоритарників, мотиви яких не врахували під час попередніх голосувань, їхньою образою. Або цілеспрямованими діями впливових політичних гравців, які мають вплив чи дають дозволи на голосування цим мажоритарникам, мотивують їх грішми, чи обіцянками щось зробити в майбутньому, чи власним „дахом”. Або – комплексом всіх цих причин.

Незалежно від того, що будуть робити чи чого не робитимуть ті, хто був зранку 8 квітня за реформу, поставлю запитання – чи корисно те, що сталося, для України і як далі будуть розвиватися події?

Отже, в результаті голосування за два партійні виборні закони і підписання цих законів Президентом ми отримали партійно-виборну систему. З якою, якщо політреформа не пройде, не будемо знати, що робити.

Партії, і це ключове положення реформи, мають формувати уряд. А ми зараз маємо Конституцію, за якою партійні вертикалі не мають значення. Партійці, таким чином – за умови неприйняття конституційних змін – потрапляють у парламент і нариваються на ту ж процедуру призначення уряду, що була й до цього. А це абсолютна влада Президента. За таких умов партії приречені бути „клубами за інтересами”.

Далі. Без відсутності формування партіями уряду є фікцією будь-який парламентський контроль. Іронічно кажучи, його вимагав, наприклад, Микола Володимирович Томенко, коли казав, що СБУ має відзвітувати за матеріали генерала Кравченка. СБУ промовчало у відповідь на томенкове – не він їхній начальник і не він на них впливає. Тому і – „прохання проігнорувати”.

Це перші і видимі наслідки незавершеності реформи.

Кому вигідне неприйняття реформи? Тому, хто прагне всього об’єму влади. Їх двоє, цих персонажів – один від опозиції, один від влади. Якщо у виборах, при застосуванні всього, що є у влади, – перемагає її кандидат, країну, при, не виключено, серйозних міжнародних наслідках, не чекає реформа. У майбутньої влади немає мотивів. Те ж стосується кандидата від опозиції. Частина людей сподівається на його добру волю, що він піде на реформу. І дійсно: чогось серйознішого за добру волю, на що б можна було сподіватися, просто немає.

Ще один наслідок незавершеності реформи – надзвичайно жорстка боротьба на президентських виборах. Цитуючи класика, „в житті завжди є місце для подвигу, але краще бути подалі від цього місця”.

Володимир Малинкович, політолог:

– Вчерашнее голосование продемонстрировало, что никакого послушного Президенту большинства больше нет. От двадцати до тридцати депутатов, которые рассматривались как пропрезидентские, не голосовали за законопроект “Медведчука-Симоненко-Мороза”.

Причина в том, что Медведчук и Гавриш вели очень негибкую политику, пытаясь всё сломать через колено. Во время голосования закона о выборах на пропорциональной основе они практически игнорировали позицию депутатов-мажоритарщиков, в то время как был серьёзный шанс удовлетворить мажоритарщиков, не отказываясь от пропорциональной системы. Позиция Медведчука и Гавриша была настолько негибкой, что, мне кажется, Президенту следовало бы поставить вопрос об их профессиональной непригодности.

Внутри парламентского большинства есть разные позиции. Мы знаем об относительно независимой позиции Пинчука и других депутатов от “Трудовой Украины”. Мы знаем, что в “Регионах Украины” семь депутатов не голосовали. Это значит, что Янукович с командой намерены вести себя самостоятельно. Уверен, что Янукович не очень-то заинтересован был в проведении конституционных изменений. Прежде всего, потому, что у него много мажоритарщиков, и потому, что он – наиболее вероятный кандидат от партии власти в президенты, и явно хотел бы иметь почти неограниченные полномочия, которые представляет Президенту нынешняя Конституция, но которых не будет у него в случае конституционных изменений. Вероятней всего, партии Пинчука и Тигипко, и партии Януковича будут себя вести независимо и в дальнейшем.

“Наша Украина” лишь на словах говорит о том, что она заинтересована в демократических преобразованиях. Де-факто Ющенко заинтересован в том, чтобы стать украинским Саакашвили, то есть стать руководителем страны с неограниченными полномочиями.

Неголосовавшие Волков и Деркачи, несмотря на то, что они находятся близко к Президенту, сегодня в большой степени недовольны тем, что делает Медведчук…

Относительно того, что будет делать Медведчук? Во-первых, его ещё никто не уволил. Роль Медведчука, как “серого кардинала”, ещё очень велика. Сейчас, незадолго до президентских выборов, отстранить его будет не так просто Кучме, хотя вопрос, вероятно, такой будет стоять.

У Медведчука есть много вариантов. В новый парламент ему будет попасть несложно, причём для этого не надо даже места Кивалова. В любой момент можно кого-то из эсдеков-мажоритарщиков перевести, например, в правительство на какую-то должность, а на освободившееся место провести Медведчука. Но дело не в этом. Главное, что у него ещё остаётся партия, которую надо усилить, иначе она может даже трёхпроцентный барьер не преодолеть и это лишит возможности Медведчука серьёзно влиять на государственную политику. С кем он будет – сказать пока трудно, потому что во время президентских выборов явно не Медведчук будет основным оппонентом Ющенко. Думаю, что ставка будет сделана всё-таки на Януковича, поскольку шансы и рейтинг у него сегодня довольно высокие и приближаются уже к рейтингу Ющенко. У него выше рейтинг даже, чем у Симоненко. Главное ведь – чтобы у кандидата от власти рейтинг был выше, чем у Симоненко. Важно выйти во второй тур против Ющенко, а там голоса коммунистов будут отданы партии власти, особенно после перепалки между нашеукраинцами и коммунистами.

Принципиальных изменений в тактике влиятельных олигархических групп до президентских выборов не будет, но и прочностей в парламентском большинстве тоже не будет. Каждая из этих политических сил будет дистанцироваться. Конечно, Пинчук – наиболее влиятельная фигура, в сравнении с другими политиками большинства. Но хочу напомнить, что ещё более независимо вёл себя Пустовойтенко, который во время этого голосования предложил через Шевчука свой законопроект постановления о процедуре голосования. То есть, уже нет того единства большинства, но и рассыпаться оно совсем тоже не может, потому что тогда победа Ющенко обеспечена. Я думаю, что они всё-таки будут ориентироваться на Януковича. Только он имеет серьёзные шансы для конкуренции с Ющенко. Янукович с явно большим энтузиазмом будет бороться за президентское кресло после вчерашнего голосования, потому что он как раз захочет управлять страной полновластно, и здесь его интерес повышается.

Також “Телекритика” отримала заяву від позафракційного народного депутата Володимира Сівковича, де останній викладає своє бачення вчорашніх подій. Наводимо її повністю:

– Під час вчорашнього голосування за конституційні зміни совість і справедливість перемогли підлість і хабарництво. Результат учорашнього голосування за конституційні зміни повинен стати доброю наукою тим, хто намагається застосовувати до депутатів силу і підкуп. Адміністративний тиск і корупція не можуть бути альтернативою політичним домовленостям та компромісам.

У деяких коментарях моя відмова від участі у голосуванні трактується як нерозуміння, за який саме законопроект потрібно було голосувати, або як недисциплінованість.

Хочу заявити, що відмова від участі у голосуванні мотивувалась моєю свідомою громадянською та політичною позицією. Я підтримую ідею щодо чіткого розподілу повноважень між різними гілками влади. Але я проти затвердження такого розподілу під тиском, без обговорень та з порушенням чинних процедур. Метою змін до Конституції мають бути демократизація суспільства і знаходження компромісу між різними політичними силами. Результатом учорашнього голосування, навпаки, могли стати суспільний розлад заради монополізації влади окремими групами політиків.

Я готовий підтримати конституційні зміни у тому разі, коли вони стануть результатом повноцінної, а не опереткової суспільної дискусії та політичного порозуміння.

Олексій Мустафін, шеф-редактор ІАС телеканалу “Інтер”:

- Шансів провести реформу так, щоб її результати неможливо було скасувати, і до голосування було мало, а тепер їх практично не залишилося. Це, звичайно, неприємний подарунок для Віктора Медведчука. Але чи варто було жертвувати майбутнім країни, аби дошкулити одній особі чи одній партії?

“Слабкою ланкою” виявилися мажоритарники – стало зрозуміло, що Йосип Вінський видавав бажане за дійсне, коли казав, що президент “обов’язково знайде для них ідеологічні аргументи”. Гумор зрозумілий, але результат – від’ємний. Можливо, саме тому соціалісти з комуністами “перегнули палку”, не виявивши гнучкості ані в питанні про пропорційний закон, ані в питанні про імперативний мандат. Це велика помилка “лівих”. Але при всьому при цьому вони довели, що є послідовними і передбачуваними. Гадаю, що після історії з політреформою у Олександра Мороза додалося багато нових симпатиків. На мою особисту думку, навіть деякі партії нинішньої більшості цілком могли б підтримати його кандидатуру на президентських виборах, особливо в тому разі, якщо не буде єдиного провладного кандидата. А балотуватися Мороз тепер просто зобов’язаний – він обіцяв зробити це до голосування (майже дослівно: <якщо реформа не пройде – висуватиму свою кандидатуру>) і підтвердив після нього. Володимир Сивкович каже, що не голосував за реформу свідомо. Тим гірше для нього та інших мажоритарників, які зробили так само. Розуміючи його аргументацію, змушений визнати, що мені це нагадує вислів “назло маме отморожу уши”. Після ухвалення нових законів про вибори одномандатники могли зберегти свій вплив лише в разі затвердження політреформи. А тепер – кому вони потрібні? Принципово позапартійні вони зможуть балотуватися хіба що до сільради, до списків партій-прихильниць реформи їх братимуть лише мазохісти, до партій правої опозиції – лише філантропи, але там і для своїх місць не вистачає. Повернутися до мажоритарки? Але хто голосуватиме за неї? НУ і БЮТ? СПУ і КПУ? СДПУ(О) і НДП, яких вони “кинули”? Єдиний виграш мадоритарників – грошовий. Якщо їм справді дали гроші. Але ж одномандатники запевняють, що їх не брали. Можна, звичайно, набивати собі ціну, розповідаючи про майбутні репресії, але навіщо їх репресувати? Вони самі себе покарали.

А реформа відбудеться. Якщо не завтра, то післязавтра. І майбутнє саме за тими, хто прагне реформи. Якщо, звичайно, вони будуть послідовними і не відмовлятимуться від принципових позицій заради кон’юнктурних переваг.

http://www.telekritika.ua/vlasnist/print/5827